Михайло Поживанов про боротьбу з пам’ятниками

elitexpert.ua

Нещодавно в Одесі завершилось онлайн-голосування щодо долі пам’ятника Катерині ІІ. Як повідомили в міськраді – більшість одеситів, котрі взяли участь у голосуванні, підтримали ідею демонтажу монумента. Після цього пам’ятник обнесли парканом та розпочали підготовку до демонтажу скульптурної композиції. Про долю пам’ятників, створення парків тоталітарного минулого та маніпуляції з боку Росії історією розповів громадський і політичний діяч, доктор технічних наук, професор Михайло Поживанов, який очолює Одеську міську організацію партії ВО «Батьківщина».

Половинчасті рішення та політичні ігри

На мою думку, вся ця риторика – проєкт половинчастого рішення. Коли те чи інше питання ділить суспільство навпіл, то влада, намагаючись знайти компроміс, хоче бути хорошою для обох сторін. З одного боку, ми цей пам’ятник начебто прибираємо, щоб задовольнити більш радикально налаштовану частину Одеси й сказати «так, ми його прибрали», а для тих, хто проти знесення, влада каже «ми ж його далеко не прибрали, ми ж його не знесли, просто перенесли до парку, можете ходити дивитися, ми зберегли історію». За великим рахунком, це все політичні ігри, бо в нас немає усталеної ідеології та правильного розуміння історичних процесів, відбувається маніпулювання тим, чому нас по-різному вчили в різні роки.

Заяви Путіна – марення божевільної людини

Для мене як для колишнього керівника Маріуполя фраза Путіна про те, що Маріуполь – «стародавнє російське місто», сприймається як марення божевільної людини, котра не розуміє й не знає ні історії, ні всього того, що було в Маріуполі. Те саме стосується й Одеси, бо, за великим рахунком, рік заснування Одеси (1794) близький до року заснування Маріуполя (1778). На місці заснування Маріуполя було лише 15-20 будинків, це був оборонний пост, навіть села великого не було, фермерів не було, господарств не було – лише пост. І це вважалось поселенням, потім на цю територію прийшли греки на чолі з митрополитом Ігнатієм і з’явився перший населений пункт Маріанаполь (Маріуполіс), який ніякого стосунку до російської історії не має. Що стосується Одеси, яку Путін теж вважає «російським містом», із XIV століття узбережжям володіло Велике князівство Литовське, яке заклало тут фортецю Коцюбіїв та порт, у XV столітті землі перейшли до складу Османської імперії та були перейменовані на Хаджибей. І вже наприкінці XVIII століття, після завоювання Хаджибея Російською імперією, його було перейменовано на Одесу, тому очевидно, що з питанням заснування Одеси росіяни теж маніпулюють. Також варто згадати, що саме Катерина ІІ ліквідувала Запорізьку Січ та запровадила кріпацтво на території України. І селяни, що тікали від кріпацтва на південь, заселяли територію Бессарабії й нинішньої Одеси в тому числі. Це важливі історичні факти, які варто знати і пам’ятати. Тому коли мені сьогодні закидають питання, «а в чому Лермонтов, Пушкін чи Некрасов винні» (я вже мовчу, коли починають ділити, якій країні більше належить Булгаков чи Гоголь), – це все відбувається від нерозуміння і недовчення.

Росія перекреслила історію в нашій свідомості

Росія розпочала свою агресію проти України. Росія налаштувала проти себе 99% населення нашої країни, і коли хтось починає щось захищати – це можуть бути наративи тієї самої Російської Федерації. Коли кажуть «ой, чому ви це прибираєте», – а може, на сьогоднішній день є сенс це прибрати. Якщо через 30 або 50 років ми все-таки зрозуміємо у своєму розвитку геніальність того ж Пушкіна, зрозуміємо, що він кращий за того ж Шекспіра, Байрона та інших, котрим стоять пам’ятники по всьому світу, тоді, може, до нього та інших і повернуться. Але в сьогоднішній ситуації це все треба прибирати. Росія зробила крок агресії усвідомлено та цілеспрямовано. І мене зараз ніхто не переконає, що ось я – інтелігентна людина, доктор наук, член Національної спілки художників України, письменник, але все чудово розумію. Все, що пов’язано сьогодні з історією та культурою Російської імперії та РФ, вони перекреслюють у нашій свідомості самі. Я цитував колись Пушкіна, за моїх часів у школі це все вчили і знали, але сьогодні я за те, щоб у нас не було цих наративів. Окрім того, ми маємо достатньо українських діячів культури, котрих можна вивчати та прославляти. І якщо нам мало своїх – світ відкритий.

Всю цю спадщину треба прибирати

Загалом щодо пам’ятників, то ми розуміємо: в країні, де культуру того чи іншого періоду не використовують із маніпулятивною метою, не виникає питань і суперечок. Ви можете йти Парижем і бачити пам’ятники історичним особистостям абсолютно різних періодів із діаметрально протилежними політичними поглядами, і це там ні в кого не викликає питань. А в нас сьогодні ситуація зовсім інша. За роки існування Російської імперії та Радянського Союзу все було дуже сильно ідеологізовано, й цим постійно маніпулювали на громадській думці, тому зараз немає іншого рішення, окрім прибрати всю цю спадщину.