23 речення до 23-ої річниці Конституції України

На жаль, для багатьох 28 червня – просто ще один вихідний день. А для тих, у кого він робочий (для політиків, аналітиків, технологів та різномастих експертів), – це привід повправлятися у словесній еквілібристиці та присягнути на вірність принципам, яких ніхто насправді не збирається дотримуватися. Дуже хочеться відійти від традиції багатослівно говорити ні про що й сказати про нашу «іменинницю» просто, тепло й по-людськи. Адже вона того варта, й інша річ – чи варті її ми. До 23-ої річниці ухвалення української Конституції я підготував 23 речення, котрі, як на мене, передають суть події.

obozrevatel.com

1. Після майже доби дебатів щодо Конституції в сесійній залі ухвалили не просто черговий закон – дякуючи 315 депутатам, які голосували «за», Україна оформила юридичне «розлучення» з Росією та радянською імперією.

2. 28 червня 1996 року вперше прозвучав затверджений Конституцією національний гімн та урочисто був внесений синьо-жовтий прапор – ми маємо шанувати ці символи незалежності, як би реваншистські сили не прагнули помножити їх на нуль.

3. В українській Конституції згадано значно більше прав та свобод громадянина, аніж його обов’язків – чи не в цьому, бува, коріння невиконання нами самої Конституції?

4. Власне, головна біда, пов’язана з Конституцією, в тому, що кожна зацікавлена особа починає тлумачити її маніпулятивно, виходячи з власного «порядку денного».

5. Для мене особисто найважливішим критерієм оцінки роботи політика є його ставлення до духу та букви Конституції, тобто прийняття її змісту та поділяння закладених у ній принципів, а також готовності беззастережно слідувати цим принципам.

6. Як би не критикували редакцію 1996 року, Україна могла б отримати значно гірший Основний закон – ситуацію врятувала знаменита «конституційна ніч», адже на осінь 1996-го Леонід Кучма запланував референдум, на якому мала затверджуватися Конституція в його редакції. Сила парламентаризму була в тому, що Верховна Рада завадила йому повністю узурпувати владу – тож пам’ятаймо, на що здатна ВР, йдучи на дострокові парламентські вибори.

7. Конституція – це не папір, котрий усе стерпить, її неможливо переписувати багато разів, але треба визнати, що з часом деякі її положення потребують переосмислення.

8. Її вади пов’язані з тим украй складним моментом, коли Конституція народжувалася. І річ не тільки в тому, що це був перший документ такого штибу в незалежній Україні, але й в тому, що вже тоді точилася боротьба між потенційними узурпаторами та їхніми опонентами.

9. На мою думку, один із моментів, через який наша Конституція виглядає певним «анахронізмом», пов’язаний із протиріччям між високим рівнем прав і свобод, передбачених нею, та недосконалою системою влади, яка неспроможна забезпечити гарантування цих прав і свобод. Це стосується передусім соціальної сфери, зокрема безкоштовної медицини та освіти, котрі лишаються суто декларативними (і декоративними!) положеннями.

10. Втім, зміна влади на якіснішу та відповідальнішу – це вже не сфера відповідальності Конституції, а наш із вами вибір. Тому ще раз принагідно закликаю ухвалити 21 липня правильні рішення.

11. Конституція, безперечно, потребує захисту, й мені дуже прикро, що орган, покликаний стояти на її сторожі, – Конституційний Суд – перетворився на ширму для маскування інтересів правлячих еліт.

12. Із потенційних нововведень, які активно обговорюють останнім часом, я є категоричним противником двопалатного парламенту, бо Україна – не федеративна держава.

13. Двопалатний парламент не лише не розв’язав би існуючі проблеми, а суттєво поглибив би їх. Тим часом як українцям потрібне не нагромадження нових управлінських структур, а проста й ефективна влада.

14. Щодо посади президента, то я не впевнений, що її слід лишати в Конституції України. Як не впевнений у тому, що її треба анулювати. Я маю віру лише в одне: нам потрібна сильна та незалежна законодавча влада, бо чим сильніша вона, тим потужніша в країні демократія.

15. З іншого боку, я не бачу великої біди у скороченні депутатського корпусу. На це є об’єктивні причини – передусім радикальне зменшення населення України. Як не крути, але за 20 років ми втратили понад 10 мільйонів.

16. Але річ не тільки в населенні. Нам потрібна не кількість, а якість. Дивлячись на часто порожню сесійну залу, я думаю про те, як дорого обходиться державі один день «простою» парламенту, а такі дні, помножені на місяці чи роки, виливаються взагалі в астрономічну суму.

17. Як людина, чиї поправки до ХІ розділу Конституції, що торкається місцевого самоврядування, у 1996 році були ухвалені повністю, не можу вкотре не сказати про наболіле: щоб у нас нарешті запрацювала реформа децентралізації, чинні закони та принципи, на яких ця децентралізація здійснюється, мають бути приведені у відповідність до Конституції України.

18. В чому тут проблема? Та в тому, що запропонована можливість об’єднання у територіальні громади не тільки сіл, а й селищ та міст не узгоджується з частиною першою статті 140 Конституції України, згідно з якою територіальною громадою може бути лише «добровільне об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл», котре повинно мати статус адміністративно-територіальної одиниці.

19. Потрібно, аби структура територіальних громад відповідала системі адміністративно-територіального устрою, а не навпаки. Виправленням ситуації могло би бути ухвалення закону про адміністративно-територіальний устрій, що так і не зроблено дотепер від 1996 року. Інакше децентралізація й надалі ставатиме феодалізацією – замість бути реальним народним управлінням.

20. Я писав про це неодноразово, тому скажу коротко: цю нестиковку слід усувати. Ми маємо жити по закону, якщо ми його ухвалили, а не ігнорувати його, коли нам це зручно. Передусім це стосується Конституції.

21. А особливо небезпечною є гонитва за політичною кон’юнктурою, за бажанням догодити західним партнерам, демонструючи їм ерзац реформ, котрі не стикуються ані з реальністю, ані з діючим законодавством. Жити за Основним законом важче, аніж підлаштовувати його під потреби сьогодення, але ця робота того варта. На кону – наше з вами нормальне цивілізоване життя.

22. Згадавши на початку свого матеріалу, що Конституцію 1996 року ухвалювали майже добу, тепер мушу уточнити: насправді процес тривав 23 години. Можливо, в цьому є певний символізм? Й, досягнувши свого 23-річчя, українська Конституція почне новий відлік свого буття?

23. В кожному разі, гадаю, що сьогодні ми всі маємо привітати один одного. Є речі, які просто не можуть бути знецінені та знівельовані. Наша Конституція – одна з таких речей. Пишаймося нею і будьмо гідними її.