10 січня о 10:29

Анекдот про Вовочку та ОТГ

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

Влада любить декорації. Декорації і дати. Але не суть. З якою помпою читачеві й глядачеві «продавали» колись старт реформаторства і цілий десант запрошених з-за кордону спеціалістів! Як сяяли ще три роки тому новенькі «пріуси» для нової поліції! Реформатори «made in EU» вийшли з ладу швидше, аніж було проведено самі реформи. На українських теренах затрималася сама лише Яніка Меріло, а також Уляна Супрун, проти якої активно інтригують і яка так й не набула повноцінного урядового статусу. А щодо «пріусів», то вони підозріло швидко зникли з київських вулиць – патрулювання місцевості, як і селфі з копами, раптом перестало бути актуальним. Приблизно те саме відбувається наразі й з децентралізацією – поняття чимдуж вихолощується, але приваблива оболонка лишається. Її, тобто оболонку», і «юзають» по повній.

Це робить, зокрема, наш дорогий прем’єр Гройсман. Надимаючи пухкі щоки, урядовець віщає зі свого затишного фейсбучику про те, що там, де наразі створено об’єднані територіальні громади, спостерігається «нова якість життя». І що реформа самоврядування в Україні буде завершена до 2020 року, а протягом 2019-го до Конституції внесуть зміни, які «зроблять децентралізацію незворотною».

Я не знаю, що має на увазі Гройсман і про які конкретно зміни йдеться. Але я знаю, які зміни потрібні, аби децентралізація справді відбулася. Але про це – трохи згодом. А поки – про дати. Ними Володимир Борисович жонглює не дарма. 2019 рік – це рік парламентських виборів, до яких вкрай важливо засвідчити свою ефективність. Щоб децентралізація намертво зрослася з іменем Гройсмана – так само, як безвіз і Томос прилипнув до імені Порошенка. Можливо, відштовхуючись від реформи самоврядування, глава уряду зуміє підвищити власну ліквідність на політичному ринку і навіть вийти на новий кар’єрний виток. Незалежно від того, хто стане президентом. Тому суто по-людськи Гройсмана зрозуміти можна. Але його персональні резони ще не означають, що реформа дійсно йде.

Бо насправді нічого доброго не відбувається.

Реформа місцевого самоврядування не може бути завершена до 2020 року, бо вона ще й, власне, не починалася. Те, в Україні що проголосили вибори до ОТГ та спустили на ці вибори бюджет, не дорівнює старту перетворень. На нашу державу все ще накинута стара адміністративна «сітка» –  у нас є області, є райони, є міста, є села. Наряду з цим є й об’єднані територіальні громади – між іншим, дуже різні за своїм обсягом – від «карликів» у 1,5 тисячі душ до «гігантів», що налічують по 40 тисяч. Як корелюють новостворені ОТГ зі старим адміністративно-територіальним устроєм? Ніяк. Устрій – сам по собі, а громади – самі по собі. Тому перше, що треба було б зробити, це внести зміни до Конституції України – тут Гройсман має рацію.

Ці зміни повинні бути двоякими. По-перше, слід легалізувати ОТГ. Адже зараз в переліку органів місцевого самоврядування відсутні ОТГ, а поняття «громади» зафіксоване в статті 140 Конституції України як спільнота жителів одного села чи кількох сіл, селища або міста, котрі реалізують свої права через сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі комітети. Щоб громада стала суб’єктом права, а не просто дефініцією, розділ ХІ Основного закону слід суттєвого переробити. І, до речі, визначитися із тим, яку функцію надалі виконуватимуть згадані вище ради та обласні адміністрації. Можливо, їх доведеться ліквідовувати – задля оптимізації процесу. Це вже буде завданням номер два.

До речі, якщо влада України дійсно мала намір завершити процес формування громад до 2020 року, то дуже прикро, що за такий значний відтинок часу ніхто не потурбувався про приведення закону про місцеве самоврядування у відповідність до Конституції. Аби територіально-адміністративний устрій держави відповідав новоствореним громадам, а не входив із ними у клінч. Аби не плодити армію чиновників, котрі, по суті, займаються однаковим набором проблем – приміром, однією й тією самою лікарнею чи школою. Аби райради, держадміністрації та ОТГ не були клонами один одного й аби не було так, що їхні повноваження досі не розподілені, але бюджет вже розпиляно. Як би складно не було знайти 300 депутатських голосів для внесення змін до Конституції, парламент мусив бодай спробувати напрацювати пакет законодавчих змін. Чи встигне Гройсман на двох сесіях парламенту «причесати» Конституцію під самоврядну реформу – невідомо. Але хай принаймні спробує.

Втім, самим лише переписуванням одинадцятого розділу справа не обмежується. Відповідальність Кабміну сягає ще далі – вона полягає у регулюванні директивами рівня зарплат, премій та іншого роду винагород, які встановлюють для себе та своїх підлеглих голови ОТГ. Нині в даному питанні панує повна вакханалія, про що мені вже доводилося писати. Інша новела торкається того вузла, де перетинаються самоврядна та земельна реформа. Маю на увазі передачу у власність місцевих громад сільськогосподарських земель, розташованих за межами населених пунктів, котрі перед цим вже були здані в оренду терміном на 10 років. Так справи не робляться, панове. Якщо можливість розпоряджатися землею була (і є) одним зі стимулів створення ОТГ, то таку можливість слід надати. Без жодних додаткових ремарок – земля має належати громадам, а не тим, хто встиг перехопити її, уклавши договір оренди, та ще й з правом пролонгації.

Словом, законодавчої роботи та контролю над впровадженими змінами найближчим часом не бракуватиме. Саме цим й слід займатися уряду, а не пашталакати про «нову якість життя». Тут Гройсман трохи переплутав час і календар й ні сіло ні впало заговорив слоганами попередньої президентської кампанії. Біда кожного українського чиновника у тому, що він – надто відірваний від життя і навіть не працює над створенням правильного про нього уявлення. Саме тому часто-густо з вуст такого чиновника виходять найдурнуватіші ідеї про те, чого нема й бути не може. Між іншим, цього тижня приз за резонерство отримує Мінрегіон, де носяться із планом по проведенню виборів до ОТГ на окупованих територіях.

Давайте спочатку дамо собі раду на землях, які знаходяться під українською юрисдикцією, ок? І, до речі, щоб легше бути звільняти Донбас, тамтешнім мешканцям дуже не завадить продемонструвати всі принади життя в Україні. Тобто ту саму високу якість, про яку говорив Гройсман. Зможемо?..

 

 

Джерело: Цензор

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *