«Бляховоди» vs «бляхофоби»: хто правий?

20 листопада, ймовірно, пройде ще одна протесна акція «євробляхерів» від Верховною Радою. Принаймні, такі плани є. А от чи є у планах ще одне показове спалення (автівки, а не парламенту) – невідомо. Влада не розуміє, що грається із цим вогнем і дедалі більше розпалює його. Вона взагалі мало що розуміє, ця наша влада.

Наприклад, того, що свіжеприйняті зміни до законодавства нічого насправді не міняють. Адже, по суті, будь-який автомобіль 2017-2018 року випуску в Україні буде розмитнюватися за 40% від його вартості. А будь-який автомобіль випуску початку 2000 рр. за ціною 2-3 тисяч євро буде розмитнюватися зі ставкою близько 200% від початкової вартості. Таким чином, розміри митних платежів, якщо порівнювати їх з нині діючими, зменшені, але все одно залишаються захмарно високими.

Втім, проблема не лише у грошах. Та частина «євробляхерів», яка щиро хотітиме грати за правилами та легалізувати своє авто після вступу в дію нового закону, не зможе цього зробити. І справа тут не в ставках акцизів, а в тому, що машини зареєстровані на інших людей та на інші компанії , які знаходяться в іншій країні. «Євробляхери» повинні будуть знайти, хто господар їхнього автомобіля, а той – в свою чергу – повинен погодитися автомобіль їм заново продати.

Чому так складно? Тому що угода повинна бути оформлена відповідними органами в країні покупки, а ще автомобіль має бути оформлений на експорт (відповідно до вимог законодавства країни), і тільки з цими документами людина може прийти на митницю і розмитнити авто. А тепер, увага, питання: чи всі «бляхери» зможуть знайти справжніх власників своїх автомобілів? І чи захочуть ті платити податок при продажі авта?..

Наразі державі слід вирішити, що є пріоритетнішим: утримувати закладені у законі акцизні ставки чи піти автолюбителям назустріч? В якийсь момент часу здавалося, що влада готова «помиритися» з власниками європейських номерів і що держава знизить ціну на розмитнення, але на противагу введе систему дуже жорстких покарань (аж до конфіскації транспортного засобу), якщо правила перебування на території України імпортних авто будуть порушені.

У підсумку балансу батога та пряника не вийшло, бо було застосовано тільки батіг.

Наскільки ця річ є очевидною (або ні) для соціуму? Міркуємо разом. Так, ситуація з єврономерами склалася не зовсім правильна. Або зовсім неправильна. Роз’їжджати Україною на автомобільних номерах інших держав не є good. Однак це – так би мовити, той випадок «самооборони» (в даному разі – фінансової), котру громадяни застосовують у форс-мажорних обставинах.

Бо для чого людині авто? Не преміум-класу, а звичайна тарадайка на 4 колесах, не нова і не дорога? Для того, щоб вести який-не-який бізнес (йдеться про малий та середній, бо великий в стані придбати собі машину у київському автосалоні, не переганяючи її з Польщі чи Литви). А ще для того, щоб добиратися на роботу й з роботи, бо міський транспорт у нас скрізь залишає бажати кращого.

І якщо в цьому контексті говорити про Київ, то столичний  наземний транспортний колапс відомий кожному, розвиток же підземного сполучення застиг на мертвій точці – в кожному разі, за мерства Кличка не було побудовано жодної нової станції метро. Тож якщо людина живе на Троєщині, а працює на Виноградарі, чи працює на Борщагівці, а живе на Позняках, її пересування містом сповнене неабияким драматизмом. Звісно, за умови відсутності власних коліс.

Тож будемо відверті: 95% завезеного з-за кордону транспорту використовується громадянами задля елементарного виживання. Так, це дійсно той випадок, коли автомобіль – не розкіш, а засіб пересування. Причому єдиний засіб, бо велосипеди прошу не пропонувати – для користування ними в тому ж таки Києві відсутня належна інфраструктура.

А навіть якби вона й була, то Київ – не Рейк’явік, де прокладено тротуари з підігрівом, зокрема, й для зручності власників роверів. У нас використання велосипедів можливе лише сезонне, а під час снігопаду (як-от 14 листопада, коли столиця стояла в заторах, а поліція фіксувала п’ять сотень ДТП) двоколісним краще навіть не потикатися туди, де й автівки не дають собі ради.

Отож, здається, теорему про те, що приватний автотранспорт в Україні є необхідною річчю, ми довели. І твердження про те, що ввозити старі іномарки з-за кордону дешевше, аніж купувати їх тут, – також. Лишається розібрати питання про те, чому українці не можуть їздити на українських же моделях? Тут все дуже просто, на жаль. Тому що вітчизняний автопром знаходиться у повній стагнації. А там, де немає свого власного автопрому, вимагати акцизи на рівні Австрії чи Ізраїлю, їй-богу, не комільфо.

Відомо, що на сьогодні з 12 автоскладальних заводів в Україні працюють тільки сім, а рівень використання виробничих потужностей становить лише 2% від наявних. При цьому найпотужніше підприємство вітчизняного автопрому — ЗАЗ – торік випустило менше 2 тисяч автотранспортних засобів. Через ситуацію, що склалася, частка продукції вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку становить 11%, а це у 4,5 рази менше за показник десятирічної давності. Навіть у найгіршому для ринку 2015 році цей показник перевищував 17%.

За відсутності власного продукту українці продовжують пересідати на, по суті, контрабандний секонд-хенд, котрий лише протягом 2017 року коштував Україні 2,6 млрд доларів. Ці гроші могли б залишитися у державній казні, якби вітчизняний автопром запропонував потенційним покупцям альтернативу. Але альтернативи нема, як нема й самого автопрому. А відтак нашестя «євроблях» триватиме, і вже не гратиме великої ролі, які саме акцизні ставки застосовуватиме держава.

Що ж стосується екологічного аспекту проблеми (старі автівки = погане повітря), то для початку давайте спитаємо у Ахметова, скільки тисяч тон шкідливих речовин викидають у повітря його підприємства у Кривому Розі та Маріуполі? (Насправді – 680 та 410 тисяч тон відповідно). Або ж спитаємо, якою отрутою примушує дихати українців «Азот» Фірташа, «Дніпроазот» Коломойського чи «Наша Ряба» Косюка?

Так, приватні авта (особливо старі) не поліпшують якість атмосфери – це факт. Але шкідливість їхніх вихлопів не залежить під того, прапор якої країни прикрашає номерний знак. Влада псує повітря в Україні значно більше, тож починати зменшувати рівень токсичності варто саме з неї.