Чому паспорт Труханова сигналізує, що вибори – близько?

Новину, що з’явилася минулого тижня, знають вже усі: суд повернув меру Одеси Труханову закордонний паспорт та дозволили виїзд за межі країни. Можливо, ще й вибачився, хоча про це інформації нема. НАБУ підозрює Труханова у привласненні майна на 185 мільйонів – ці активи були арештовані, проте потім з половини з них суд зняв арешт.

Що стосується самого фігуранта, то САП дарма домагалася його арешту – Труханов лишився на волі, ще й із можливістю пересуватися куди йому заманеться. Його адвокат не виключив, що клієнт вояжуватиме за кордон – якщо звідти надійде запрошення. Втім, милостиво пообіцяв, що прокуратура буде поставлена про це до відома. Бо слідство у справі Труханова, власне, триває. Хоча його фінал вже не складно передбачити.

Але що ж відбувається насправді? Окрім, звісно, очевидного програшу у боротьбі з корупцією?.. А відбуваються вибори – президентські, певна річ, котрі стоять першими у черзі в 2019-му. Мери міст-мільйонників потрапляють на особливий облік, всіх їх чинна влада намагатиметься перетягнути на свій бік. Київ, Харків, Дніпр, Одеса, Львів – великі обласні центри вже шикують та готують до протистояння з електоральними суперниками.

Втім, Київ – й так надбання команди Порошенка, тутешній мер належить президентові з потрухами, причому ще з часів віденської кави з Фірташем. Що ж до решти, то ситуація, коли на градоначальника можна тиснути за допомогою кримінальної справи, сміттєвого скандалу чи ще чогось подібного виглядає дуже зручною. І такою, котрою гріх не скористатися.

І влада користується. Благо, що суди «лежать» під нею так само, як і раніше. Саме тому наші закордонні партнери й наполягали на створенні Антикорупційного суду, куди суддів назначатимуть по узгодженню з міжнародними консультантами – це єдиний спосіб перебити хребет «телефонному праву», коли один дзвінок з Банкової чи прилеглих вулиць вирішує долю справи.

У випадку з Трухановим ані НАБУ, ані САП не відіграли вирішальної ролі, її перебрала на себе Феміда, котра помножила на нуль зусилля антикорупційних структур. При цьому нікого не хвилювало те, що соціум вкотре зіткнувся з вибірковим правосуддям і з подвійними стандартами.

Зауважу, що іграми з мерами не гребував ані Кучма, ані Янукович. І хоча це – не ті персонажі, котрих варто брати за приклад, Петро Порошенко чинить саме так. Бо у мене, наприклад, немає жодних сумнівів в тому, що повернення паспорта Труханову не обійшлося без втручання «згори».

Те саме стосується й справи Кернеса, у рамках якої харківського мера та його охоронців підозрюють у викраденні,тортурах та погрозі вбивства двох активістів Євромайдану. Справа ця підозріло затягується – й навряд чи з об’єктивних причин.

Що стосується Садового, то тут все зрозуміло: львівського градоначальника так і не зняли з гачка, хоча й не тягнуть до тюрми – останнє не має сенсу, бо його президентські перспективи знищено, а от в якості керівника великого міста Садовий ще може стати у нагоді.

Втім, розчарую Банкову: там дарма вважають, що мер міста може аж так суттєво вплинути на настрої громадян. Хіба що скористатися адмінресурсом, «прикрити» фальшування протоколів виборчих комісій чи інші порушення процесу, «правильно» налаштувати правоохоронців та місцеві суди. Це мер теоретично може.

Проте якщо за тиждень до виборів стане очевидним, що перемога є ближчою не до чинного глави держави, а до котрогось з його суперників (чи суперниць?), той самий мер з чистим (або не дуже) сумлінням перейде до іншого табору. І вся ганьба з відмазуванням такого мера у суді виявиться даремною. Але традиція все одно залишиться. Хіба що станеться диво, й наступним президентом України стане винятково чесна людина, котра не стане здобувати собі другу каденцію брудними методами.

А тим часом в Іспанії 1 червня у відставку пішов увесь кабінет Маріано Рахоя – через корупційний скандал, де мали місце і шахрайство, і відмивання коштів. Раніше, 24 травня, суд оголосив вироки 29-ти фігурантам – політикам і бізнесменам – засудивши їх сукупно до 351 року позбавлення волі.

Паралельно із цим у тій таки Іспанії тривав й суд, де обвинуваченим виступав зять короля – родича вінценосної особи за нецільове використання коштів з громадських фондів засудили до 5 років і 10 місяців позбавлення волі. Й в Іспанії подібний розвиток подій сприяли як належне: заслужив тюрму – отримай по повній.

В Україні подібне є неможливим, адже суд у нас – не так місце вирішення правових суперечок, як стартовий майданчик для задоволення політичних амбіцій, інструмент шантажу та розправи з політичними опонентами.

Що ж до самих судів і суддів, то для них навіть складно підібрати визначення. В останньому розслідуванні програми «Схеми» йшлося про те, що близьке оточення екс-голови Вищого господарського суду Віктора Татькова володіє 48 квартирами у Києві, окупованому Донецьку та анексованому Росією Криму. А загалом родичі та друзі Татькова придбали понад сотню об’єктів нерухомості в Україні, частково передовіряючи їх самому судді або його цивільній дружині. Відтак не дивує й ухвала іншого судді по Труханову – сотня квартир заробляється саме так – підігріванням владним забаганкам.

Мені тяжко сказати, яке майбутнє чекає на Україну, якщо правила гри не змінити докорінно. А їх поки ніхто не збирається міняти – одне покоління влади заступає інше, використовуючи методи попередників. З цього колеса Сансари зістрибнути майже неможливо, але все ж і воно колись зупиниться. Так чи інакше.