Warning: include_once(/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php): failed to open stream: No such file or directory in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5

Warning: include_once(): Failed opening '/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php' for inclusion (include_path='.:/usr/local/php71cgi/lib/php') in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5
Україні варто перебудувати систему соцдопомоги / Магдебурзьке право
28 березня о 14:35

Україні варто перебудувати систему соцдопомоги

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

До всіх численних “реформ” останнього часу додається, як на те виглядає, іще одна. Під назвою “монетизація субсидій“. Це презентують як неабияке досягнення, крок уперед, мало чи не прогрес. Насправді ж для таких речей є влучне народне прислів’я: “Не вмер Данило – болячка задавила”. Те, в якому вигляді існуватиме субсидія – “реальному” чи “віртуальному”, тобто у вигляді живих грошей, які перераховують на банківську картку, чи у вигляді відмінусувань від комунальної сплати, не має жодного значення. Значення має лише одне – ліквідація субсидій як таких. Поясню свою думку.

tsn.ua

Передусім: що таке субсидія? Це – соціальна допомога, яку держава виплачує тим, хто сам не в стані заробити на прожиття і на оплату першочергових потреб. В ідеалі в таку категорію не мусять потрапляти навіть пенсіонери. А лише самотні люди з особливими потребами, недієздатні та нездорові. Якщо про них нема кому подбати, цю турботу має брати на себе держава, адже вони також її громадяни і заслуговують на гідне життя. А пенсіонери і – тим паче – люди працездатного віку, котрі хочуть та можуть працювати, повинні отримувати такий дохід, котрий покриє усі матеріальні та інтелектуальні запити людини. І книги, і ліки, і одяг, і їжу, і походи до театру, і заняття спортом, і – в тому числі – платіжки за отримані послуги зі сфери ЖКГ.

Тільки так і ніяк інакше мусить працювати ефективна держава. Відсоток тих, хто знаходиться в неї на утриманні, ніде в світі не є аж надто великим. Це лише в Україні субсидіантів налічується 65%. Ця цифра завелика і ненормальна, як на здоровий глузд. Втім, дивуватися нічому, якщо за межею бідності перебуває три чверті населення. Якщо роздавати усім допомогу, то на це не вистачить жодних державних коштів. Тим паче що вони насправді й не державні – як слушно сказала колись Маргарет Тетчер, є тільки гроші платників податків, і жодних інших.

Отож, насправді всі субсидії виплачує не держава, а ті її громадяни, котрі на соціальні виплати не претендують. І добро б, якби ці самі громадяни (зачатки дуже нечисельного в Україні середнього класу) підтримували бідних співвітчизників напряму, але ж ні – ця схема працює інакше. Так звана державна субсидія йде насправді енергетичним компаніям-монополістам, котрі й є кінцевими одержувачами коштів. Чи не здається вам, що подібна схема кричуще несправедлива?

Чи не краще було б (я не кажу, що це простіше) виплекати соціум, де кількість бідних була б зведена до мінімуму? Держава нікому не мусить, грубо кажучи, підтримувати штани (тим паче за рахунок більш успішних верств), вона зобов’язана дати кожному не по рибині, а по вудці, та навчити цю саму рибу видобувати. Плюс створити умови для успішної “риболовлі”. А якщо без метафор, то достатньо лише не заважати людям жити й працювати – не душити податками, не скорочувати виробництво та робочі місця, не платити копійки і не дозволяти монополістам встановлювати захмарні ціни.

Але річ у тім, що державі, яка ще недорозвинулася в ефективно працюючий механізм, навіть вигідно мати якомога більше бідних громадян. Бідні = нещасні. Бідні = затуркані життям і сприйнятливі до популізму та спроб завуальованого підкупу та обману. З бідними дуже легко мати справу. Їм можна кинути “монетизовану” субсидію, і вони вже плескатимуть у долоні. Їм можна придумати якусь “тринадцяту” пенсію (а чому просто не виплачувати нормальні дванадцять?). Особливо “круто” це все виглядає напередодні виборів та між першим і другим їхнім туром.

На тобі, виборцю, подачку і будь щасливий. Тримай свою тисячу і не забудь проголосувати за кого слід. Не мрій про більше і вважай, що про тебе й так достатньо подбали. Ні, шановні, це аж ніяк не цивілізований підхід і не суспільна угода, за якою держава цілеспрямовано підтримує малозабезпечених. Це лише розбазарювання коштів. А ще – підміна понять і потрібних рішень їхньою імітацією.

comments.ua

Бо для того, аби комунальна сфера була охоплена стовідсотковими (або близькими до цього) виплатами, потрібен зовсім не передвиборчий піар, а дещо інше. Варто лише 1) викорінити корупцію в енергетичній сфері, 2) навести лад у сфері житлово-комунальній та переглянути тарифну політику, 3) урізноманітнити ринок постачальників житлово-комунальних послуг, тобто домогтися демонополізації та створити здорову конкуренцію, аби споживач сам обирав, у кого замовляти послугу, 4) забезпечити той рівень життя для українців, котрий дозволить забути про систему субсидій або, принаймні, звести її до мінімуму.

При цьому з усього перерахованого особливу увагу слід приділити демонополізації ЖКГ. Тому що наразі у цій царині виживають ті компанії, котрі впевнені, що вирвуть у держави (читай: у нас із вами) свої дотації. Треба мати акулячі зуби, щоб втриматися на цьому ринку, а це – дуже поганий капіталізм, бо конкурувати має якість послуг, а не наближеність до Банкової. А от якби споживачі могли вільно обирати того, кому нести свої монетизовані (або ні) субсидії, ситуація в цілому стала би в рази здоровішою. Як бачимо, все доволі просто.

А для того, щоб реалізувати пункт №4 (підвищення якості життя), треба, щоправда, докласти трохи більше зусиль, хоча й в них немає нічого надзвичайного. Варто приділити більшу увагу економічній політиці, забезпечити роботу підприємств, переглянути систему оподаткування, щоб розвивався малий та середній бізнес (і щоб середній клас – рушій будь-яких суспільних змін – став в Україні більш численним та міцним). Одним словом, варто побудувати країну, з якої не захочеться тікати і де ніхто не зароблятиме мізер, а на додачу до нього – перманентні вкидування так званої соціальної допомоги.

Не виключено, що всі ці “монетизовані” субсидії та інші “покращення” від чинної влади – не більше ніж декор перед виборами. Набавившись наразі в лібералізм, восени (після парламентських перегонів) уряд закличе всіх “затягнути пояси” й зробить правила нарахування субсидій більш жорсткими. Це цілком реалістичний сценарій, тим паче що в меморандумі про співпрацю з МВФ є пункт, згідно з яким Україна бере зобов’язання знизити соціальні норми розрахунку субсидій на 10%.

Зараз про це, звісно, ніхто не говорить – новину приберігають до листопаду. Втім, якщо вже говорити про осінь, то я плекаю на цю пору року одну надію. Мені дуже хочеться сподіватися на те, що новообраний парламент дасть собі раду з субсидіями. Зокрема розробить такий механізм реструктуризації, який дозволить вийти з нинішньої кризи. Завданням української влади має бути не підгодовування бідних, а перетворення їх на фінансово незалежних, відповідальних громадян. Я розумію, що владі ніяково від подібної перспективи, але спробувати все-таки варто. Можливо, чиновникам і самим сподобається управляти Народом, а не 40 мільйонами змучених і розчарованих індивідів.

Джерело: ua.112.ua