Warning: include_once(/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php): failed to open stream: No such file or directory in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5

Warning: include_once(): Failed opening '/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php' for inclusion (include_path='.:/usr/local/php71cgi/lib/php') in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5
Чому в Україні рівень життя нижчий навіть за Білорусь / Магдебурзьке право
27 березня о 09:10

Чому в Україні рівень життя нижчий навіть за Білорусь

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

На післявиборчий період влада – і міська, і центральна – безперечно, підготує українцям ряд «сюрпризів». Наприклад, чергове підвищення тарифів на комунальні послуги, яке може початися в тому випадку, якщо уряд відмовиться від регульованого ціноутворення на газ для населення. Лист про це голова НАК «Нафтогазу» Андрій Коболєв уже встиг направити очільнику Кабміна Володимиру Гройсману. Подібні ініціативи поки що стримуються потребою привести українців до виборчих урн та простимулювати їх взяти участь у голосуванні.

pon.org.ua

Але з обранням нового президента всяке популістичне загравання з соціумом припиниться. Хоча у «газовій» сфері можна було б досягти значних поліпшень, якби вся система видобутку, транспортування та зберігання палива була би демонополізована й переведена у формат ринкових відносин. При цьому увесь газ власного видобутку має йти на потреби населення – без додаткових зборів та накручування ціни. Або ж газовидобувні компанії повинні платити високий акциз, здатний перекрити закупку того обсягу імпортного газу, котрого не вистачає для внутрішнього користувача.

Але мова, власне, зараз навіть не про газ, а про ціни на продукти харчування, котрі в Україні досягли рівня європейських цін – і це при очевидному відставанні наших зарплат. Ба більше: соняшникова олія та курятина в Україні дорожчі, аніж на Заході. Нонсенс? Безперечно. Особливо якщо врахувати, що живемо ми не в пустелі, а на найкращих у світі чорноземах та у найбільшій в Європі країні-житниці. Що ж сталося з нашою знаменитою житницею?

Розберемо й це. Але спочатку трохи цифр. Отже, як стверджують фахівці Економічного дискусійного клубу, які порівняли рівень цін в Україні, Угорщині та Польщі, ми випереджаємо наших сусідів за такими показниками. У нас дорожчий хліб – 20,5 грн. за кілограм проти польських 16,6 грн. (усі закордонні показники переведено в гривні); а також борошно (10,9 грн. за кілограм проти 10,0 в Угорщині); курячі тушки (54,7 за кг проти 50,0 – 50,4 в трьох інших країнах); олія (33,2 грн. в Україні проти 32,9 грн. в Польщі та 27,5 грн. в Білорусі); рис (22,3 грн. в Україні проти 20,8 грн. в Польщі); морква (11,2 грн. в Україні проти 6,9 грн. в Польщі); масло вершкове (184,5 грн. в Україні проти 176,7 грн. в Білорусі); картопля (7,6 грн. в Україні проти 6,0 грн. в Білорусі); свинина (109 грн. за кг в Україні проти 98 грн. в Польщі); цибуля (16 грн. в Україні проти 11,8 в Білорусі); буряк (10,3 грн. в Україні проти 10,0 в Білорусі); сіль (4,2 грн. в Україні проти 3,6 грн. в Угорщині); молоко (22,3 грн. в Україні проти 17,5 в Угорщині, 16,6 в Білорусі та 16,0 в Польщі).

При цьому зазначається, що за підсумками минулого, 2018-го, року Україна увійшла в топ-6 найбільших експортерів курятини в світі та у топ-3 – в Європі. Проте, вочевидь, для власних громадян дешевого курячого м’яса гостро бракує. Розгадка проста: за імпорт м’яса український виробник отримує непогане відшкодування ПДВ (20%), тому цілком очевидно, що йому вигідніше торгувати з сусідніми країнами, аніж реалізовувати продукцію співвітчизникам.

А от із молоком та молочними продуктами історія інакша, і пов’язана вона з тим, про що я не втомлююсь повторювати: держава самоусунулася під підтримки дрібного та середнього фермера, а невеликі сільгосппідприємства часто не мають можливості забезпечити себе належною інфраструктурою. Простіше кажучи, їм ніде зберігати молоко, а відтак заготівельники скуповують його за безцінь, аби потім витрачати кошти на охолодження та швидке транспортування продукту, який надто швидко псується. Іншими словами, затрати на логістику не можуть не відбитися на ціні молока. Тоді як у країнах ЄС та навіть у Білорусі, над якою ми звикли посміюватися як над останнім форпостом радянщини, молочну продукцію в основному закуповують у великих господарствах. Та й якість самого молока там вища, ніж у нас, бо Україні гостро бракує корів добрих молочних порід. І якщо держава не перегляне свою політику і не скерує інвестиції у розбудову молочних ферм та переробних комбінатів, діло не зрушить із місця.

politeka.net

А знаменита білоруська «бульба» є дешевшою тому, що збирається централізовано на великих полях, які можна було б назвати радгоспами. Ні, я не закликаю повертатися назад до СРСР та утворювати колгоспи, але пропоную взяти до відома інший досвід Білорусі – охоплення країни мережею сучасних овочесховищ, які дозволяють доволі довго зберігати врожаї у належній кондиції. В Україні ж до 30% (вдумаємося у цю цифру!) зібраних плодів просто згниває, не доживаючи до наступної весни. Тому потреба у переробній промисловості, про яку нещодавно згадував президент Порошенко, і визріла, і перезріла – так само, як картопля на наших полях. Господарювання, при якому урожай вигідніше лишити на землі, аніж витрачатися на його збирання, є не просто бездарним – воно злочинне.

Але побудувати переробну інфраструктуру, закупити «правильних» корів тощо – недостатньо. Треба переглянути ставлення до податків. Зокрема, й у сільськогосподарській сфері. Вище вже було сказано, що відшкодування ПДВ в Україні по ряду номінацій наближається до 20%, тоді як у Польщі, приміром, – 5%. Тож якщо відняти різницю у 15%, ми наблизимося до польських цін. Держава має зробити все від неї залежне, аби простимулювати виробника до зниження вартості товару. Як саме? Так, як це роблять у Польщі: ввести спеціальні ставки податків, виділяти цільові кредити під скромні відсотки, надавати пільги на купівлю сільськогосподарського реманенту чи сировини.

Але й це тільки півділа. Бо судити про адекватність ціни на товар можна лише тоді, коли поруч фігурує інша цифра, яка показує рівень заробітної плати та пенсії. За підсумками 2018 року, середня зарплата в Україні за січень-грудень склала 290 євро в місяць, а в січні 2019 року вона зросла до 305 євро (за даними Держслужби статистики). Тоді як у сусідній Білорусі середня зарплата за 2018 рік склала 415 євро, в Угорщині – 1152 євро, а в Польщі – 1216 євро. Що й казати: на тисячу з гаком євро можна закупити значно більше курятини, масла, хліба чи овочів, але прикро те, що не тільки країни Східної Європи, але й навіть пострадянська Білорусь випереджає нас за рівнем життя. А в країнах ЄС зарплата взагалі перевищує українську у 4-9 разів – при приблизно тих самих розцінках на соціально значимі групи товарів.

unian.ua

І хай навіть протягом поточного року доходи українців виростуть у середньому на 20%, ці відсотки тут же з’їсть інфляція. Аби нам бодай наблизитися до європейського рівня життя, необхідно, щоб середня зарплата українця становила не менше 500 євро, тобто стартувала від 15-16 тисяч гривень. Але для цього потрібно як мінімум поліпшити інвестиційний клімат та захистити бізнес (передусім малий та середній) на законодавчому рівні. Тоді як в Україні середня зарплата за січень 2019 року становила 9223 гривні (так порахували у Мінфіні), а що стосується нових розумних законів (зокрема й у царині оподаткування), то нашим депутатам – явно не до них, і навряд чи бажання займатися законотворчістю у парламентарів виникне раніше, аніж ЦВК оголосить переможця президентських виборів.

Між тим ефективна держава має бути побудована так, аби забезпечувати громадянам нормальний прожитковий мінімум. Аби всі, хто має можливість та бажання працювати, не почували себе злидарями. Адресну соціальну допомогу можна і треба лишити тільки для самотніх непрацездатних осіб, у котрих немає іншого вибору, окрім як отримувати такого роду кошти. Решті ж соціуму достатньо створити адекватні умови для чесного заробляння грошей. Для цього, як уже було сказано, слід докорінно змінити систему оподаткування, яка б простимулювала малий та середній бізнес платити «чисті» зарплати робітникам, а державі – чесно відраховувати податки. Але ці податки мають бути такими, аби не задушити бізнес. Варто скасувати податок на нерухомість та прийти до адекватного податку на землю. І, звісно ж, раз і назавжди відмовитися від злочинних схем на кшталт «Роттердам+» чи «Дюссельдорф+», зробивши при цьому Антимонопольний комітет ефективним незалежним органом контролю.

Якщо не провести усі зазначені реформи, то ціни ростимуть і далі (вже зараз відомо, що найближчим часом подорожчає хліб, цукор та гречка), а добробут населення невпинно котитиметься вниз. Бо якщо немає бажання реально займатися господарством своєї країни, жодне асоційоване членство в ЄС нам не допоможе. Проблеми українців ніхто замість нас самих вирішувати не стане, бо Євросоюз – не дитячий садок, а спілка дорослих, самодостатніх та відповідальних гравців. Якими ми, хочеться вірити, колись все таки станемо.

Джерело: lb.ua