Фермери і бюджет-2019: знову повз касу

Якщо вже Україна була і лишається аграрною державою – такою собі житницею Європи (подобається нам такі штампи і такі визначення, чи ні), то їй, так би мовити, сам Бог (і бюджет-2019) велів фінансувати чи не в першу чергу сільськогосподарський напрям. Проте що ми бачимо в бюджеті на наступний рік?

По-перше, агросектор на 2019 році отримав 5,9 млрд. грн на пряму підтримку з бюджету, тоді як в 2018-му на АПК було направлено 6,3 млрд грн. Через зменшення загальної суми на згадуваний вище мільярд скоротилося й фінансування з бюджету двох програм для аграріїв: на програму тваринництва направлять нині 3,5 млрд. грн. замість обіцяних 4 млрд. грн. (в 2018 році ця сума становила 4 млрд. грн., з яких на 26 жовтня 2018 року аграрії отримали 593 млн. грн.); на компенсацію вартості с/г техніки сума скоротилася на 500 млн. грн., до 800 млн. грн. (2018 року – 945 млн. грн., з яких станом на 26 жовтня аграрії отримали 293 млн. грн.).

Спробую розбавити ці нудні цифри своїм коментарем. Отже, скорочення державної підтримки (яка й до того не була щедрою) йде по всіх фронтах. Але це не кінець історії, позаяк там, де одним урізають фінансування, іншим – навпаки – додають. Але не всім бажаючим, а лише обраним.

Про що мова? Про лобізм на користь окремих виробників. Так, наприклад, в бюджет закладена компенсація авгровиробникам 20% вартості придбання зерновозів. Але яка кількість компаній змогла придбати зерновози? І який відсоток подібних компаній припадав на дрібні та середні фермерські господарства? Насправді таке питання є риторичним. Бо компаній, що закупили вагонний зернопарк, – одиниці.

Йдемо далі. Наступна лобістська норма, протягнута до бюджету, полягає у включенні до програми компенсації по тваринництву всіх аграрії, які здають в експлуатацію об’єкти переробки та зберігання. Тобто у 2019 році той, хто здає переробний завод чи елеватор, зможе отримати до 30% компенсації з бюджету вартості об’єкту. І – знову таки – повторюю своє запитання: чи багато аграріїв можуть собі дозволити побудувати та ввести в експлуатацію цілий завод? Смішно навіть уточнювати, якій частині сільгоспвиробників по кишені подібна розкіш, якщо цьогоріч навіть збір яблук для багатьох виявився нерентабельним, і частину багатющого урожаю просто кинули напризволяще.

Імена тих агробаронів, хто заввиграшки купує зерновози чи будує цілі заводи, є широко відомими. Це умовно взяті Андрій Веревський, Юрій Косюк, Олег Бахматюк. Тобто я не кажу, що саме вони й саме у 2019-му здадуть в експлуатацію, приміром, новий елеватор, але те, кому адресовані компенсації, є очевидним. Тим паче, що, як засвідчують депутати, із аграріями перед ухваленням бюджету-2019 ніхто традиційно не радився – всіх поставили перед фактом вже наявного фінансового документу. А отже, в нього від початку було закладене те, що працюватиме не на всіх учасників ринку, а на привілейованих персон.

Держбюджет на наступний рік в його «аграрній» частині вийшов ще одним бюджетом проїдання чи (якщо пом’якшити термін) споживання. Він не містить концепції зростання та стратегії виводу сільгоспвиробника з «тіні». Але гроші українському селу все ж потрібні. Що в такому випадку робить уряд? Мінагрополітики знайшло «соломонове» рішення: взяти інвестиції у Всесвітнього банку.

Реалізація проекту базується на фінансовому інструменті «Програма, орієнтована на результати». Умовами отримання попередньо узгодженої суми кредиту є досягнення показників, визначених Світовим банком. При цьому акумульовані на рахунку Мінфіну кошти будуть розподілені між міністерствами-виконавцями. Щодо ціни питання, то орієнтовно обсяг фінансування для проведення всіх заходів в рамках проекту складе 753 млн. доларів США, в тому числі кредит Світового банку визначено в розмірі 200 млн. доларів США.

753 мільйонів доларів – це непоганий куш, і я впевнений, що кури Косюка його вже зачекалися. Та перш, ніж згодовувати їм золоте зерно, Україні слід виконати ряд вимог, без яких ці кошти так і залишаться мрією. Від нас чекають, що вітчизняне законодавство буде приведене у відповідність до законодавчих норм ЄС, що держпідтримка агросектору зазнає оптимізації (хай би Гройсман звернув особливу увагу на цей пункт), що будуть створені стимули для диверсифікації напрямів роботи агросектору тощо. На жаль, серед зацитованих пунктів немає нічого про пом’якшення податкового клімату (а це – окрема новела), але, як бачимо, від нас й без того чекають радикальних змін.

Чи піде на них уряд? Зокрема, на оптимізацію держпідтримки, про яку говорять давно, але безрезультатно. Виконання цього пункту означає удар по інтересу близьких до влади агроолігархів. Мені можуть зауважити, що я бачу все у чорному світлі, адже інвестиції в економіку – це завжди добре. Так, але лише в тому випадку, якщо вони справді працюють, а не перекочовують у кишені окремих представників бізнесу.

Перш, ніж брати гроші, треба розуміти, кому і як їх доведеться віддавати. Нинішній уряд при укладанні бюджету-2019 «незлим тихим словом» поминав своїх попередників (Тимошенко і Ющенка) за зроблені 10 років тому позики, виплачувати які доводиться зараз. Не хотілося б, аби ще через 10 років майбутні урядовці кляли Гройсмана та Порошенка за багатомільйонні борги. А що стосується стандартів ЄС, то парламент давно мусив розробити законодавчий перехід на згадані норми – для подібної революції, чи то пак еволюції в аграрному секторі не потрібно брати жодних фінансових позик.

Ну й нарешті головне. Навіть боргові зобов’язання можуть бути виправданими в тому випадку, якщо вони працюють на благо країни. Збагачувати й без того багатих, дерибанити інвестиції між Косюком та Бахматюком – доволі погана ідея. Якщо, звичайно, нема мети перетворити просто погану ситуацію в українському сільському господарстві на катастрофічно незадовільну.