Warning: include_once(/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php): failed to open stream: No such file or directory in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5

Warning: include_once(): Failed opening '/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php' for inclusion (include_path='.:/usr/local/php71cgi/lib/php') in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5
І мертві з косами стоять (бо лежати ніде)… / Магдебурзьке право
16 жовтня о 12:28

І мертві з косами стоять (бо лежати ніде)…

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

Ця проблема актуальна не для кожного українського міста, але Київ вона зачіпає. У столиці – гострий дефіцит місць для поховання. Майже всі наявні 29 цвинтарів вже закрито. Ті ж, які працюють у напівзачиненому режимі, або дозволяють підпоховання в існуючі могили – до родичів, або тримають резерв для видатних діячів, «пільговиків» та бійців АТО. Єдиний діючий цвинтар знаходиться в 45 кілометрах від Києва, що створює проблеми з трафіком. Щоправда, якщо дуже треба, то з адміністрацією цвинтаря (навіть якщо він переповнений) завжди можна «домовитися». Ті, хто з цим стикався, говорять, що ціна «домовляння» стартує від тисячі доларів. Щоправда, у випадку із Байковим сума сягне 15-20 тисяч.

Що робить у цьому випадку міська влада? Департамент житлово-комунальної інфраструктури Київради запевняє, що веде роботу з розширення кордонів Лісного та Південного кладовищ, а також «здійснює пошук земельних ділянок за межами Києва для будівництва нових цвинтарів». Між іншим, це правда. Але є один нюанс. Буквально днями натрапив на коментар голови сільради Віти Поштової Дмитра Шульгана, котрий «вперше чує про те», що за рахунок його села столиця зібралася розширювати межі Південного кладовища. «Ніхто з нами це питання не погоджував і землю виділити не просили. Там є два варіанти розширення – за рахунок прилеглих земель лісового фонду або на територію державного підприємства «Антонов», – каже Шульган.

Між іншим, в області вистачає проблем й з власними покійниками, даруйте за такий цинізм. З цього приводу – ще одна цитата, вже від голови Тарасівської сільради Володимира Сизона, котрий розповідає, як Києво-Святошинський районний суд несподівано зупинив будівництва цвинтаря в цьому селі. «Генеральний план цвинтаря затверджений в 2006 році. Наші кладовищі заповнено вщерть, є можливість підпоховання. Ми звернулися до сусідніх громад, й нам письмово відповіли, що у них немає можливості приймати «чужих».

У 2014 році ми виділили землю під нове кладовище, передали її комунальному підприємству Тарасівської сільської ради, яке, згідно із законом, повинне було здійснювати поховання. Після цього здійнялася незрозуміла хвиля, всі шукають чорну кішку в темній кімнаті. А я їм пояснюю, що її там немає. Якщо знайдуть спосіб ховати небіжчиків без кладовища, я згоден його не будувати. Але на даний момент у нас немає іншого варіанту», – описує проблему Сизон.

Чому в області будівництво нових цвинтарів гальмується? Формальним приводом для судового «табу» може стати екологія. Голова сільради сумновідомих Підгірців Сергій Кравченко констатує те, що вода у місцевих криницях стала непридатною для пиття. Чому так сталося? Однозначної відповіді на це питання немає. З одного боку, місцеві ґрунти отруює полігон твердих відходів, куди звозять сміття з Києва. З іншого – в селі відсутнє централізоване каналізування, що також негативно впливає на стан ґрунтів. А третій момент пов’язаний якраз із виділенням 2,6 га землі під цвинтар. Проте коли йдеться про відмову у будівництві кладовища, справа може впиратися не лише в екологічні резони.

Річ у тім, що раніше землі за межами населених пунктів перебували у віданні Держгеокадастру, але зараз вони, як правило, вже розпайовані місцевою владою та передані у довгострокову оренду. У Білій Церкві проблема переповненості кладовищ більш-менш вирішена: там викуповують сільськогосподарські паї, щоб збільшувати площу цвинтарів – власники паїв не проти продавати ділянки для соціальних потреб. Але загалом органи влади, в чиїй компетенції знаходиться розподілення землі, з більшим задоволенням віддадуть її бізнесу – задля зведення торгових центрів, розважальних парків тощо. До речі, теоретично в Україні могли б виникнути й приватні цвинтарі, однак такого виду бізнесу не існує, і вигоди чи ризики його виникнення ніким не прораховані.

А тим часом глобально проблемою поховань у Києві та Київській області ніхто не займається. Єдине комунальне підприємство, на яке покладався контроль за станом кладовищ Київщини – «Лілея» – вже давно не фінансується, а відтак і не діє. А між тим демографічна диспропорція дається взнаки не лише тим, що пенсіонерів в Україні буде скоро більше, аніж працюючих. Те, що зараз на 64 новонароджених припадає 100 померлих, обіцяє обернутися (власне, вже обертається) на велику нестачу місць для поховань. Проблема настільки гостра, що нею переймаються на рівні прем’єр-міністра, недарма ще на початку квітня з-під пера Гройсмана вийшов законопроект №8248, котрий привносить деякі новації в цій сфері. Уряд, таким чином, затіває ще одну реформу – «цвинтарну».

Тоді, по гарячих слідах, я вже писав про цей законопроект, котрий, до речі, мав ряд позитивних новацій. Основний акцент у ньому припадав на кремацію та на облаштування цвинтарів по-європейськи: без могил, без пам’ятних споруд, без хрестів та надгробків. Мінімалістичного дизайну пам’ятні таблички про те, що в цьому місці покоїться прах такого-то, пропонується розміщувати у парках та скверах – але не тих, що вже існують, а нових, які облаштують у майбутньому. Проте минуло півроку, і згаданий документ навіть не розглянули у парламенті, його статус лишається таким же, яким був й у квітні – законопроект «надано для ознайомлення». А ознайомлення, як бачимо, затягнулося.

Я розумію, що депутатам зараз не до померлих, оскільки на кону – вибори, а відтак є гостра потреба самим не перетворитися на політичних покійників. Однак проблема не лише у бездіяльності парламенту та уряду. Коріння нестачі як місць для поховання, так і відповідної інфраструктури ховається у відсутності зрозумілого плану розвитку Києва. Ще у 2013 році Генпланом міста було передбачено виділити під кладовища 211,5 га. При цьому Північне кладовище мало збільшитися на 68 га, а Південне – на 27,5 га, також влада планувала побудувати крематорій на Північному цвинтарі та колумбарні стінки в інших некрополях Києва. Однак нічого з цього реалізовано так і не було. Місто давно живе та забудовується цілком хаотично та непродумано, при цьому роль головного рушія будь-якого рішення чи дозволу відіграють хабарі чи близькість зацікавлених осіб до міської влади.

Доки подібний алгоритм не зміниться, користь від будь-яких новацій буде зведено до мінімуму. Те саме стосується й законопроекту, запропонованого Гройсманом. Запрацювати в Києві (за умови ухвалення його парламентом) документ зможе тільки при наявності плану розвитку міста – оновленого плану, котрий врахує в тому числі й потреби у цвинтарних парках, крематоріях та колумбаріях. Не буде такого дороговказу – не буде й спокою – ані живим, ані мертвим.

Джерело: 112.ua

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.