Як змусити міську владу чути та розуміти киян

Підняв одну зі своїх старих (2018 року) публікацій про те, які петиції пишуть кияни меру столиці. І які з них Київрада бере до відома. Власне, статистика тоді була така: 2,3 тисяч звернень відхилено і лише 7 петицій розглянуто міським “парламентом”. Це – за майже три роки існування сервісу. Чому я оперую цими застарілими даними зараз? Тому що з їхньою допомогою якраз і цікаво відстежити те, як виконує або ні обіцянки міська влада. Про що ж йшлося у тих семи “щасливих” петиціях?

uk.wikipedia.org

А йшлося в них про:

• запуск нічних транспортних маршрутів (так, це зроблено, от тільки маршрутів цих – аж чотири на ціле місто);
• продовження шкільних канікул під час сильних морозів (зараз дана тема неактуальна, оскільки в нас з’явився коронавірус – більш підступний ворог навчання, аніж сезонні зниження температури);
• створення скверу Небесної сотні (формально він нібито існує, хоча судові суперечки за земельну ділянку тривають і дотепер);
• заборону побудови сміттєспалювального заводу на Троєщині (тут киян можна заспокоїти: ніхто нічого не будує, сміття гамузом завозять на завод “Енергія” або на полігон у Підгірцях, де все дружно гниє та отруює повітря);
• визнання котів частиною екосистеми Києва (так, це теж зроблено, от тільки котам від цього не легше);
• заборону продажу та використання поліетиленових пакетів (ніякої заборони не існує);
• встановлення у метро табло зі зворотнім відліком часу (тобто таких, які показують, скільки часу лишилося до прибуття потягу, а не скільки пройшло з моменту залишання ним станції) – цього не зроблено також.

Мабуть, окрім котів та канікул (рішень, які не коштували Київраді ні копійки) встановлення нових табло було найдешевшим проєктом, але місто не спромоглося навіть на це. Логічне питання “навіщо тоді взагалі потрібні всі ці петиції?” винесемо за дужки. Бо воно не просто логічне, воно ще й риторичне.

Просто свого часу мер міста позичив ідею з петиціями у президента країни. Причому в обох інститут звернень вийшов недієздатним. Нині тему з народовладдям (точніше, з його імітацією) творчо переосмислює новий глава держави. Опитування від Зеленського, заплановане на 25 жовтня, – з цієї ж опери. Однак я зараз не буду заглиблюватися в подібний “плебісцит”. Я хочу розповісти про інше. Про те, якою насправді має бути комунікація між владою міста та його мешканцями. Без петицій і без магічного номеру “1551”.

Власне, велосипед тут вигадувати не треба. Він вже вигаданий і випробуваний. І зветься цей “велосипед” smart city. Нібито знайома штука, чи не так? От тільки в Європі під цим словосполученням розуміють зовсім не те, що в Києві. Не електронну систему зі збору штрафів за порушення ПДР або схему оплати за проїзд. На Заході завдання smart city – не тільки брати, але й віддавати. Віддавати якістю послуг та вчасним їх наданням. Це своєрідний агрегатор міських проблем, задач чи викликів, а також способів їх розв’язання. Smart city в класичному розумінні – це ще й фідбек від користувачів, зворотний зв’язок і засіб двосторонньої комунікації, в якій беруть участь двоє: людина та її місто.

Та перш ніж зупинитися на цьому детальніше, хочу звернути увагу на те, що нині близько 80% виробленої в Європі енергії витрачають саме жителі міст. Вони ж забезпечують 85% ВВП континенту. За прогнозами міське населення планети подвоїться ще до настання 2050 року. Все це спонукає великі, середні та малі міста якнайскоріше ставати “smart”. Адже у “розумних міст” є своя тактика та стратегія щодо того, як пов’язати між собою людей, суспільство, інформацію та комунікаційні технології. А щоб підтримувати цей зв’язок, “розумне місто” повинно: знати, коли прибуде ваш автобус; регулювати дорожній рух, щоб уникнути пробок; допомогти вам знайти парковку; вчасно включити вуличне освітлення; забезпечити зв’язок з екстреними службами; інформувати про рівень забруднення повітря в режимі реального часу.

Smart-міста включають у себе всі елементи міського життя. Вони створюють технологічну платформу, яка дозволяє жителям, підприємствам та владі працювати спільно. До недавнього часу “розумними містами” були виключно мегаполіси, наприклад Амстердам або Барселона. Але сьогодні невеликі населені пункти наздоганяють їх, впроваджуючи стратегію smart city або хоча б тестуючи її пілотну версію. Рекордсменами за кількістю smart city в Європі є Велика Британія, Іспанія та Італія. Розвиток таких міст – важливий пункт стратегічного плану Європи на найближчі роки. До речі, чималі кошти на це виділив Європейський фонд регіонального розвитку. Участь у фінансуванні взяли і багато інших організацій. Їхні гроші будуть розподілені між країнами і містами.

Але навіщо виділяти такі колосальний суми? Відповідь проста. Невеликі міста переживають складний період відновлення після кризи. На розвиток інфраструктури, в якій особливо зацікавлене будь-яке “розумне місто”, потрібні кошти. Однак муніципальні бюджети є різними, і часто такими, які не дозволяють здійснити технологічний прорив.

Говорячи про приклад впровадження технології smart city, я хочу детальніше зупинитися на Валенсії. Вона розпочала “розумні” перетворення у 2014-му – тобто приблизно тоді ж, коли про програму smart city заговорив і мер Києва Віталій Кличко. Отже, чого за цей період часу змогла досягти Валенсія? Вона запровадила додаток AppValencia, який дозволяє городянам отримувати інформацію про рух транспорту та оповіщення про міські події, а також оплачувати рахунки. Все це включено в онлайн-платформу з управління розумним містом. Причому завдання цієї платформи – об’єднати внутрішню інформацію від міських служб і сервісів з інформацією зовнішньою, тобто такою, що надходить від підприємств або городян. І це мегаважливий момент, на якому я хочу наголосити ще раз: Валенсія та її онлайн-додаток – це місце постійного діалогу. Не гра в одні ворота, ні. А можливість бути почутим і вислуханим.

Користуючись AppValencia, приватний сектор може також брати участь у розробці додатків, корисних місту. Тобто йдеться вже не просто про інноваційний сервіс, а про прибутковий бізнес-проєкт.

От цікавий приклад того, як AppValencia здійснює регулювання дорожнього руху. Додаток відслідковує все, що відбувається на головних проспектах міста в режимі реального часу. Він же регулює роботу світлофора, щоб прискорити проїзд машин служб порятунку і уникнути пробок. Тобто у Валенсії “швидкі” не стоять у корках. А якщо подібна загроза й виникає, “розумний” додаток може увімкнути для спецтранспорту зелене світло раніше, аніж це могло би бути за звичайних умов. Крім цього, AppValencia постійно моніторить стан навколишнього середовища. Додаток допомагає знизити витрати на електро- й водопостачання. Програма настільки важлива та корисна, що уряд Іспанії спільно з Євросоюзом виділили ще 6 млн євро на її подальше вдосконалення.

Як кажуть розробники цього “софту”, їхнє завдання дуже амбітне: вони хочуть навчити “говорити” кожен міський ліхтар та кожен сміттєвий бак. Аби ті самі повідомляли про проблеми, якщо з ними раптом відбувається щось не те. Але, звісно, AppValencia хоче “розмовляти” не тільки зі сміттєвими баками. А й з городянами – і це передусім. А також – із підприємствами, бізнес-сектором і навіть з університетами. Це, кажуть у Валенсії, – необхідна умова для того, щоб впоратися з труднощами стрімкого зростання міського населення.

А досягатися такі цілі будуть через тісну взаємодію приватних фондів, банків та некомерційних організацій. Хоча в першу чергу до фінансування подібних проєктів підключаються власні, національні резерви та гранти чи пожертви від європейських інституцій. Мені трапила на очі цитата мера Валенсії, який каже про те, що подібний збір коштів – довгий та кропіткий процес: “У нас ті ж труднощі, що й в інших регіонів Європи. Очевидно, є ті, хто розвивається набагато швидше за нас, але є й ті, хто відстає. Зрештою, Європа повинна ставити загальну для всіх регіонів мету – спільну побудову інформаційного суспільства”.

У цій історії прикрим лишається тільки те, що Європа може ставити собі яку завгодно мету, от тільки Україні до її реалізації – зась. Жителі столиці України й по цей день накручують кол-центр мерії, аби пожалітися на відсутність гарячої води. Та навіть якщо їм пощастить додзвонитися, це не нагріє воду в їхніх трубах і не наблизить світле майбутнє. А все тому, що в цивілізованому місті подібні речі відбуваються інакше. І тільки ми торуємо свій власний шлях із петиціями та гарячими лініями. Очевидно, саме таким і є наш вибір. Чи все-таки ні?..