Хазяїн слова: дав і взяв, або ТОП-10 невиконаних обіцянок Віталія Кличка

Не знаємо, чи приніс святий Миколай різку під подушку мерові Києва, але Віталій Володимирович був поганим хлопчиком. І не тільки цьогоріч. Поганим, бо давав обіцянки, які не міг або й не збирався виконувати. Ми проаналізували деякі аванси, роздані Кличком, і склали власний ТОП-10 невиконаних обіцянок. Вони стосуються не тільки року, чий час добігає кінця, а загалом періоду політичної активності столичного градоначальника. Насправді моментів нещирості у пана мера було значно більше, але ми відібрали найбільш вагомі. Отже,

1. Бюджет Києва

19 травня 2014 року Віталій Кличко, тоді ще кандидат на посаду міського голови, заявив, що він доб’ється, аби зі столичного бюджету не вилучали податок на доходи з фізичних осіб. Чому це було важливо?

Тому що податків кияни сплачують декілька. Це і податок на майно, і єдиний податок, і земельний податок. Є також акцизний збір з реалізації підакцизних виробів (алкоголь, пиво, тютюн, паливо), є транспортний податок, екологічний тощо. Є, нарешті, і «король податків», який приносить у казну половину усіх зборів. Це податок на доходи фізичних осіб. На жаль, цим податком Київ змушений ділитися з державою. Донедавна відрахування сягали 50%. Нині ж столиця віддаватиме 60% і лише 40% лишатиме собі. Спочатку навіть йшлося про 75% і 25%, але від такого пограбування відмовилися і зупинилися на тій пропорції, яка вказана вище.

Подібна ситуація погано стикується із курсом на децентралізацію, проголошеним у країні, оскільки децентралізація – це передусім свобода розпоряджатися фінансовими потоками. Вочевидь, Кличко мав намір поламати цю схему (чи, принаймні, розпочати подібний процес, бо одному йому це було б не під силу), але в підсумку статус кво не змінився.

2. Відкликання депутатів

 А це ще більш давня, але промовиста обіцянка. Віталій Кличко, виступаючи на Х з’їзді партії «УДАР» 1 серпня 2012 року, пообіцяв запровадити механізм відкликання депутатів. Нині такого механізму не існує, хоча про його впровадження говорять так само давно, як і про потребу у скасуванні депутатської недоторканності. Як відомо, повторні вибори на заміщення вакантної посади народного депутата можуть відбутися у випадку смерті останнього або в разі, коли Верховна Рада проголосує за позбавлення його мандату. Але це – процес довгий та дуже часто неуспішний, особливо якщо в дію вступає механізм міжфракційних «договорняків».

Що стосується відкликання депутата місцевого рівня, то інструмент, який надали громадам законотворці, не сприяє формуванню активної позиції виборців. Він недолугий та заточений під потреби партій, а не громадян. Партії можуть позбавити місцевих депутатів мандатів, але для цього вони самі ж запускають «народну» ініціативу з відкликання депутата. При цьому під прицілом у радах – ті, хто не голосує за партійною вказівкою. А от депутатів-прогульників при цьому партії, як правило, не чіпають. Зауважимо також, що у громад міст немає мотивації відкликати депутатів за реальною народною ініціативою, бо наступним заходить по списку представник цієї ж партії. Громада натомість не може висунути свого кандидата.

Безперечно, ситуація потребує змін. Віталій Кличко, будучи у 2012-2014 рр. членом парламенту та маючи право законодавчої ініціативи, міг виступити з відповідною ідеєю, але він цього не зробив, а обіцянку свою, відповідно, порушив.

3. Гаряча вода

 З 2012-го перенесемося в 2018-ий і торкнемося найбільш дражливого моменту – гарячої води. Отже, 28 вересня 2018 року мер Києва Віталій Кличко пообіцяв, що протягом тижня гаряча вода буде в домівках усіх киян. «Нині Уряд має виплатити субвенцію у погашенні різниці в тарифах, тобто частину боргів компанії «Київенерго». Після цього місто підпише мирову угоду з «Нафтогазом». Це означає, що протягом тижня, максимум 10 днів, гаряча вода вже буде в домівках киян», – заявив міський голова.

Насправді ж для відновлення гарячого водопостачання знадобилося значно більше часу, аніж тиждень. Та й загалом – період «без води» у деяких районах міста тривав з квітня й до глибокої осені (між іншим, Кличко обіцяв також, що із затяжною відсутністю гарячої води влітку – через «ремонтні роботи» – буде покінчено раз  і назавжди. Обурені кияни вдавалися навіть до акцій протесту, тим паче, що там, де вода з’являлася, вона ж майже відразу і зникала – через перманентні прориви труб. Нестабільне становище із гарячою водою триває в місті і по цей день.

4. Метро на Троєщину

 Розуміємо, що це звучить як анекдот (або як знущання над мешканцями), але метро на Троєщину Кличко також обіцяв. В обіцянки цієї є й конкретна дата – 16 травня 2014 року. Саме тоді кандидат в мери Києва заявив, що через 5 років житловий масив матиме власну гілку підземки. Термін добігає кінця вже в 2019-му, проте тунелі навіть не почали рити. Власне, й не почнуть – принаймні, не найближчими роками.

«Троєщинські» обіцянки Кличка інколи варіювали, і мер обіцяв вже не метро, а трасу швидкісного трамваю / міської електрички, але й з цим також не склалося. Добре хоча б, що з мертвої точки зсунулося будівництво підземки на Виноградар – також із великим запізненням, але в бюджет наступного року вже закладено кошти на це будівництво.

5. МАФи

Боротьба Кличка з МАФами – це те саме, що боротьба бджіл проти меду. «Малі архітектурні форми» з трусами та шаурмою приносять місту надто великий зиск, аби так просто від них відмовитися. А те, що дохід від МАФів здебільшого тіньовий – мало кого хвилює. Тому там, де одні МАФи демонтують, інші майже відразу з’являються. Певні успіхи «демафізації» є, але їх нівелює здатність незаконних кіосків до самовідновлення.

А між тим хрестовий похід проти МАФів новообраний мер Києва проголосив ще 12 червня 2014 року. Рівно через тиждень міський голова пообіцяв також перевірити справжність документів у тих кіосків, які залишаться. Схоже, що процес перевірок триває і по цей день – так само, як і розробка уніфікованого вигляду МАФів, що також було окремою обіцянкою міської влади.

6. Бортницька станція аерації

Бортничі – найбільш смердюча проблема Києва. Станція переповнена відходами і вже не здатна з ними впоратися, так само, як і сміттєспалювальний завод «Енергія» або полігон у Підгірцях. 28 жовтня 2015 року мер Києва Кличко пообіцяв протягом трьох років реалізувати перший етап проекту реконструкції Бортницької станції аерації. Однак нічого так й не відбулося. У вересні 2016 року Кличко буцімто домовився про участь японських компаній у цьому проекті, проте ніяких практичних дій не послідувало. Повідомлялося, що Японія хотіла взяти участь в реконструкції станції в 2017 році і розраховувала витратити на це 5-6 років. Що завадило японським інвесторам впорядкувати київське, пардон, лайно – лишилося незрозумілим.

Але цього року про станцію згадали знову. І Київводоканал оголосив тендер на виконання будівельних робіт в Бортничах. Про це свідчить інформація на сайті закупівель ProZorro. За даними звідти, тендер оголошений на «виконання реконструкції споруд першої черги Бортницької станції аерації». Очікувана вартість закупівлі робіт – 556,55 мільйона гривень. Тож далі буде. А, може, й ні.

7. Шулявський міст

Як відомо, перші ознаки «втоми» старенький Шулявський міст виявив ще наприкінці лютого 2017 року. Тоді ж по гарячих слідах – а саме 1 березня 2017-го –  міський голова заявив, що реалізація проекту будівництва нового шляхопроводу на Шулявці буде розпочата вже у поточному році. Зазначимо, що згідно проекту старий та аварійний Шулявський шляхопровід, побудований в 1968 році, мав бути знесений.

Проте ніхто нічого не розпочав і не демонтував ані у 2017-му, ані у 2018-му. Навіть обіцянка припини рух аварійним мостом виконана не була: шляхопроводом все так само їздить транспорт, включаючи і легкові авто, і маршрутки, і тролейбуси, і вантажівки. Відтепер основні роботи на Шулявському шляхопроводі відтерміновано до 2019 року – на це навіть закладено кошти у бюджеті міста. Проте, зауважимо, що Шулявський міст – далеко не єдиний, котрий потребує термінової реконструкції та / або заміни його на нову споруду.

8. Дитячі садки

Всім відомо, що столиця України, на жаль, є не надто friendly до підростаючого покоління. Ця недружність проявляється, зокрема, у гострому дефіциті дошкільних та шкільних навчальних закладів. Столичний голова взявся нібито за виправлення ситуації, пообіцявши 8 лютого 2018-го, що протягом року у Києві буде відкрито 8 нових дитячих садків та 3 школи. Цього, на жаль, не сталося.

Але справедливості заради додамо, що брак місць для навчання спостерігається по всій країні. За даними Держстату, на даний момент в Україні налічується 1,13 мільйона місць в дитячих садах, на які фактично припадає 1,3 мільйона вихованців. І це при тому, що дитсадок відвідує лише 55% дітей відповідного віку. Минулоріч, як стверджує міністр освіти і науки Лілія Гриневич, черга в дитячі садки становила більш ніж 52 тисячі місць. Тим часом навчання у перевантажених дитсадках, додає чиновниця, вкрай негативно впливає на якість процесу й на самопочуття маленьких вихованців.

9. Велосипедні доріжки

Втім, місто не дбає не лише про дітей. Потреби дорослих Київ також мало хвилюють. Нагадаємо, що ще 9 липня 2015 року Віталій Кличко під час річного звіту пообіцяв, що в 2016 році протяжність велодоріжок буде збільшена до сотень кілометрів. Проте й через 3,5 роки після цих слів дорожні умови у столиці України далекі від того, аби зватись цивілізованими, особливо у відношенні велосипедистів.

Так, до велосипедного Амстердаму нам далеко, як до польоту на Марс, бо велодоріжки на вулицях Києва знайти вкрай непросто, особливо за межами центру міста. А щодо центру, то варто пам’ятати про правила, які діють у столиці, а саме про те, що в безпосередній близькості від Верховної Ради України, КМДА та навколо музею Великої Вітчизняної війни кататися на велосипедах заборонено.

10. Андріївський узвіз

Це, можливо, не найбільш фатальна помилка Віталія Кличка – обіцяти зробити Андріївський узвіз вільним від машин, але, враховуючи любов містян до цієї унікальної вулиці, ми винесли цю обіцянку окремим пунктом. Отже, 15 серпня 2014 року Кличко заанонсував, що Андріївський узвіз буде перекрито для руху автомобілів вже наступного тижня.

Минув тиждень, а потім ще тиждень, а потім місяць, і, зрештою, добігли кінця чотири довгих роки та промайнула половина п’ятого, а Узвіз так і не став пішохідною вулицею на всі 100 відсотків. Чотириколісних порушників спокою ніхто не переслідує і не штрафує, а відтак в місті (та й в державі) все йде, як і йшло раніше – від виборів до виборів. Від однієї проваленої обіцянки до іншої. Тобто стабільність в нашому житті є, інша річ, чи потрібна нам така стабільність?