Хімія стосунків: Київ, хлор і Коломойський

Нещодавні ексцеси довкола рідкого хлору отримали дуже типове для нашої країни продовження. Замість шукати альтернативні варіанти, влада обирає підлабузництво до монополіста. А це, безумовно, простимулює його згодом до нових капризів та вибриків.

Зайве нагадувати: 15 червня 2018 року єдиний виробник рідкого хлору в Україні, а саме «Дніпроазот» (читай: Ігор Коломойський) – заявив про припинення роботи через економічну недоцільність. Відразу після цього в Кабміні стали терміново шукати постачальників ключової речовини за кордоном. І варіанти знайшлися.

Кілька румунських компаній були готові постачати рідкий хлор в Україну взагалі за «смішною» ціною – від 35 до 50 євро за тонну. Щоправда, із самовивозом. Це робило б ціну вищою, але не критично. Була пропозиція й від Узбекистану – там йшлося про 110 доларів. Найбільше просили поляки – 200 євро за тонну. А тепер, увага, питання: на якому постачальникові зупинилися, зокрема, у Києві – на румунському, узбецькому чи польському?

Власне, на Коломойському.

Саме так: повідомляється, що «Київводоканал» планує закупити для знезараження водопровідної води 502,5 тон рідкого хлору за ціною 40,2 тис. гривень за тонну (близько 1,3 тис. євро). Останній раз, до зупинки роботи «Дніпроазоту» (єдиного виробника рідкого хлору в Україні), «Київводоканал» закуповував цю речовину в 3,5 рази дешевше – по 12,28 тис. гривень за тонну. Така ціна відповідала приблизно 400 євро і все одно була вищою за вартість ймовірного імпорту.

Кому ж збирається платити «Київводоканал» шалені та необґрунтовані 1300 євро за тонну рідкого хлору? Відповідь лежить на поверхні – тому ж, кому платить й решта водоканалів. Тобто або безпосередньо «Дніпроазоту», або медіаторам.

Знайшов у відкритих джерелах цікаві цифри, які відверто жахають: так, 3 серпня 2018 року АТ «Дніпроазот» уклало договір з КП «Кривбасводоканал» на поставку рідкого хлору за ціною 33,22 тис. гривень за тонну. А 6 серпня 2018 року АТ «Дніпроазот» уклало договір з «Вінніцаоблводоканалом» на поставку хлору рідкого за ціною 39,34 тис. гривень за тонну.

У посередників ціни інші: так, 1 серпня цього року КП «Водоканал» (Запоріжжя) закупило рідкий хлор у ТОВ «Аульська хлоропереливна станція» за ціною 36,9 тис. гривень за тонну, а 2 серпня КП «Кременчукводоканал» уклало договір з ТОВ «Компанія Хлортехвод» на поставку хлору по 45,83 тис. гривень за тонну.

Ціна, яку «Київводоканал» збирається заплатити за рідкий хлор, призначена явно не полякам та узбекам. Поки що підприємство оголосило через систему закупівель ProZorro тендер, аукціон по якому заплановано на 3 жовтня. Проте ймовірність того, що виграє тендер умовна Румунія, дорівнює нулю.

Востаннє «Київводоканал» закуповував рідкий хлор у травні 2018 року в ТОВ «Еврохімтранслогістік» за ціною 12,28 тис. гривень за тонну. Зараз, таким чином, йтиметься про закупівлю хлору за ціною в 3,5 рази вище, ніж раніше. Це теоретично може привести до зростання тарифів на холодну і гарячу воду для киян. Адже питома вага реагентів в структурі тарифу на централізоване водопостачання становить 4,1%.

При цьому тарифи на холодну воду і водовідведення в Києві піднімали не так вже й давно – 21 червня 2018 року. Але цього, вочевидь, виявилося замало, й тенденцію захотілося посилити – благо, знайшовся й підходящий привід: Коломойський та його апетити.

Про те, що на майбутньому аукціоні переможе власник «Привату» (до групи якої належить й «Дніпроазот») свідчить й стрімке згортання скандалу з дефіцитом хлору. Згадаймо, як все було. Наприкінці червня поточного року гендиректор «Київводоканалу» Дмитро Новицький звернувся до віце-прем’єра Геннадія Зубка з проханням терміново провести нараду «для вирішення ситуації, яка може призвести до припинення питного водопостачання у всій країні».

Але вже на початку липня ситуація буцімто «розсмокталася» сама по собі. При цьому як саме була знята проблема – лишилося незрозумілим. На самому підприємстві говорили про те, що розглядається можливість використання замість рідкого хлору гіпохлориту натрію, змішаних оксидантів або діоксиду хлору. Однак виглядає вкрай мало ймовірним, аби хлору знайшли заміну. Цього не було зроблено навіть по відношенню до постачальника, не кажучи вже про сам реагент.

Із цієї ситуації ані «Дніпроазот», ані «Київводоканал» не вийшли красиво та гідно. Перший пречудово знає, що поводиться як монополіст у найгіршому розумінні цього слова – вдаючись до шантажу та заборонених прийомів. Другий («Київводоканал») не робить нічого суттєвого, аби радикально змінити стан речей. І влада на державному рівні бездіє також.

Між тим виходів з хлорної драми могло б бути щонайменше два. Перший: забути бодай на мить про інтереси українського олігархату та шукати можливості для закупівлі речовини за кордоном. Другий – більш оптимальний – відмовитися від хлору як такого та очищувати питну воду цивілізованими методами – так, як це робиться у всьому світі. Ані перший, ані другий варіанти навіть не були розглянуті, адже будь-яка «революція» в цій царині не влаштовує основних гравців.

А те, що Служба безпеки» розпочала якісь слідчі дії щодо посадових осіб «Дніпроазоту», є не більше, ніж декорацією. В нашій країні значно більш резонансні справи закінчувалися пшиком. Однак прикро навіть не через це, тобто не лише цей конкретний «кейс», пов’язаний з компанією монополіста, є головною проблемою у вертикалі «влада – бізнес». Просто «Дніпроазот» виступає доволі характерним унаочненням того, як бути не повинно.

Якщо потрібні інші приклади, то їх чимало в самому лише Києві. Інший олігарх – Ахметов – тримає контроль над столичною енергетикою, і це триває навіть попри те, що ряд енергетичних підприємств буцімто повернуто під контроль міста. І так – по всіх напрямках нашого життя, де з морально та технічно застарілого виробництва вижимають останні соки, «забивають» на модернізацію й з усіх сил зберігають монопольне становище для горстки топових бізнесменів.

Ну а платить за всю цю музику, звісно ж, споживач. Або – як прийнято казати в Україні – пересічні громадяни, котрі, здається, слугують гумусом для «непересічних». А ті вичавлюють з народу все, що можна, – чи то в очікуванні масової еміграції, чи то нових майданів.