Warning: include_once(/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php): failed to open stream: No such file or directory in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5

Warning: include_once(): Failed opening '/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php' for inclusion (include_path='.:/usr/local/php71cgi/lib/php') in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5
ХХІ століття - час нового глобального наративу? / Магдебурзьке право
18 січня о 15:19

ХХІ століття – час нового глобального наративу?

Відомий історик Ювал Ной Харарі у своїй книзі «21 урок для 21 століття» замислюється над глобальними питаннями сьогодення, охоплюючи різні аспекти наших умов існування. Дослідник стимулює долучитися до деяких важливих дискусій сучасності, зокрема про ліберальний наратив.

penguin.co.uk

Людство мислить наративами, а не фактами, числами чи рівняннями, і що простіша оповідь, то ліпше. Кожна людина, група і нація має власні казки й історії. Однак протягом XX століття глобальні еліти в Нью-Йорку, Лондоні, Берліні й Москві сформулювали три величні наративи, що претендували на пояснення всього минулого й передбачення майбутнього цілого світу: фашизм, комунізм лібералізм. Друга світова війна викинула на смітник фашистську оповідь, і впродовж 1940-1980-х років світ був полем бою лише між двома наративами: комунізмом і лібералізмом. Згодом комунізм зазнав краху, і лібералізм залишився домінуючим довідником для минулого й беззаперечним посібником для майбутнього світу, принаймні так здавалося світовій еліті.

Ліберальна оповідь найвище ставить цінність і силу свободи. Вона каже, що тисячоліттями людство існувало в умовах гнобительських режимів, що залишали йому небагато політичних прав, економічних можливостей чи особистих свобод і суворо обмежували пересування індивідів, ідей і товарів. Однак люди боролися за свою свободу, і крок за кроком свобода відвоювала своє місце. Демократичні режими прийшли на місце брутальних диктатур. Вільне підприємництво перемогло економічні обмеження. Люди навчилися думати самі за себе й слухатися свого серця замість того, щоб сліпо дотримуватися настанов фанатичних священиків і жорстких традицій. Відкриті шляхи, міцні мости й шумні аеропорти замінили стіни, оборонні рови і загорожі з колючого дроту.

Ліберальна оповідь визнає, що в світі не все добре, що все ще залишається багато бар’єрів до подолання. У значній частині нашої планети все ще панують тирани, і навіть у найліберальніших країнах багато громадян страждають від голоду, насильства й гноблення. Однак ми принаймні знаємо, що маємо робити, щоб подолати ці проблеми: дати людям більше свободи. Нам потрібно захищати права людини, дати кожному право голосу, створити вільні ринки й дозволити індивідам, ідеям і товарам переміщуватися по світу максимально вільно. Згідно з цією ліберальною панацеєю, яку з невеликими варіаціями прийняли Джордж Буш-молодший, Барак Обама і подібні їм, якщо ми й надалі будемо лібералізувати і глобалізувати наші політичні й економічні системи, то збудуємо мир і досягнемо процвітання для всіх.

Країни, що приєднаються до цього невпинного руху прогресу, будуть нагороджені миром і процвітанням раніше. Країни, що намагаються опиратися неминучому, страждатимуть від наслідків цього, поки також не пбачать світла, відкриють кордони і лібералізують свої суспільства, політику й ринки. Це триватиме якийсь час, однак зрештою навіть Північна Корея, Ірак і Сальвадор скидатимуться на Данію чи штат Айова.

У 1990-ті й 2000-ні роки цей наратив набув вигляду глобальної мантри. Численні уряди від Бразилії до Індії застосовували ліберальні рецепти в намаганні приєднатися до невпинної ходи історії. Ті, що не змогли цього зробити, скидалися на релікти давно минулої епохи. У 1997 році американський президент Білл Клінтон конфіденційно дорікнув китайському уряду,що його відмова лібералізувати китайську політику ставить його «на неправильний бік історії».

Однак після глобальної фінансової кризи 2008 року по всьому світу почали дедалі більше позбуватися ілюзій щодо ліберальної оповіді. Стіни й кордони знову в моді. Опір імміграції й торговельним союзам посилюється. Начебто демократичні уряди підривають незалежність судової системи, обмежують свободу преси й сприймають будь-яку опозицію як державну зраду. Могутні політики в таких країнах, як Туреччина і Росія, експериментують з новими типами ліберальної демократії й відверто рухаються до диктатури. Нині мало хто зможе впевнено сказати, що китайська Комуністична партія знаходиться на хибному боці історії.

Рік 2016-й, прикметний голосуванням за Брекзит у Британії й сходженням на вершину Дональда Трампа в Сполучених Штатах, став тим моментом, коли ця припливна хвиля краху ілюзій досягла серцевинних ліберальних держав Західної Європи й Північної Америки. Хоча ще кілька років тому американці та європейці все ще намагалися лібералізувати Ірак і Лівію під прицілом гармат, багато людей у Кентуккі та Йоркширі нині починають вважати ліберальну візію або небажаною, або недосяжною. Дехто виявив принади старого ієрархізованого світу, і вони просто не хочуть відмовитися від своїх расових, національних чи гендерних привілеїв. Інші дійшли висновку (правильного чи неправильного), що лібералізація і глобалізація – це величезний рекет, який збагачує жменьку еліти за рахунок мас.

У 1938 році людству було запропоновано на вибір три глобальні наративи, 1968-го – лише два, 1998 року, здавалося, превалював лише один; 2018 року ми дійшли нуля. Не дивно, що ліберальні еліти, які домінували упродовж останніх десятиліть у більшій частині світу, перебувають у стані потрясіння й дезорієнтації.

Наявність однієї оповіді – найобнадійливіша ситуація з усіх. Усе цілком зрозуміло. Опинитися раптом без жодної оповіді – це жахливо. Усе втрачає смисл. Подібно до радянської еліти у 1980-ті роки, ліберали не розуміють, як історія могла відхилитися від наперед визначеного курсу, і їм бракує альтернативної призми, щоб пояснити реальність. Дезорієнтація змушує їх мислити апокаліптичними термінами, як начебто нездатність історії дійти свого передбаченого щасливого кінця означає, що вона прямує до Армагеддону. Нездатний до осягнення реальності розум вдається до катастрофічних сценаріїв. Подібно до людини, яка вважає, що головний біль сигналізує про незворотні порушення мозку, численні ліберали бояться, що Брекзит і сходження Дональда Трампа є передвісниками кінця людської цивілізації.

Джерело: BookChef

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.