20 липня о 14:55

Кличко і мерство: чому це буде непросто

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

Будь Кличко Дейлом Карнегі, він міг би написати книгу під назвою «Як мріяти про нездійсненне та втрачати вплив на події». Намір чинного столичного градоначальника знову балотуватися у мери Києва може бути реалізований тільки завдяки застосуванню під час виборів адмінресурсу, чого, хотілося б вірити, не станеться.

Що ж до любові киян до Кличка, то меру варто проїхатися у громадському транспорті після підвищення цін на проїзд – там він осягне всю глибину цього святого почуття. І справа не тільки у збільшенні вартості як такій. Справа в багатьох супутніх нюансах: у тому, що якість обслуговування пасажирів не поліпшиться ні на йоту і що нових машин на маршрутах не прибуде, і що мер давно заборгував киянам єдиний проїзний квиток (котрий давав би можливість користуватися й приміським транспортом зокрема – так, як це облаштовано у «європах»), і що схеми розподілення доходів від продажу квитків є вкрай непрозорими тощо.

Однак мова зараз не про злощасні вісім гривень, до яких доріс одноразовий квиток на проїзд. І не про обіцянки Кличка, котрі той щедро роздавав в інтерв’ю «Новому времени» – власне, у Кличка було досить часу, аби спробувати реалізувати бодай частину із них. Просторікування про Київ як місто-сад є не просто популізмом, але ще й достатньо бездарним піаром – СММщикам мера слід було краще підготувати свого підопічного, аби його слухачам / читачам не довелося червоніти через чужу недолугість. Але увага, повторюся, фокусується зараз не на цьому, а на тому, хто й чому може посприяти перемозі Кличка. Бодай в теорії, бо я у таку перемогу, приміром, не вірю.

Як відомо, згідно із новим законом про місцеві вибори, кандидат у мери має бути висуванцем тієї чи іншої партії. Кличко втратив свою власну політсилу наприкінці літа 2015-го, коли разом із президентом Порошенком проголосив на одному зі з’їздів БПП про злиття УДАРу із «Солідарністю». Тоді ж Кличко почав носити почесне звання керівника БПП. Проте вже менше ніж через рік склав з себе ці повноваження у зв’язку з набранням чинності 1 травня 2016 закону про держслужбу. Ці подробиці не є надто значимими, головне те, що пан спортсмен «здав» свою партію, коли цього забажав його партнер по знаменитим віденським перемовинам.

Щоправда, незважаючи на офіційне оголошення про об’єднання зусиль БПП і УДАРу в серпні 2015 року, регіональні партійні структури УДАРу в Україні ліквідовані не були, а лише переведені в заморожений стан. Латентно існуючий УДАР, вочевидь, чекає на час «ікс», коли він знову відродиться як самостійний гравець – щоправда, як саме це може статися, поки що неясно. Самі УДАРівці не приховують, що рейтинг партії зараз на рівні статистичної похибки і запевняють, що поки їм нічого не відомо про плани Кличка щодо відновлення її роботи.

В середовищі кличкістів запевняють, що питання ребрендингу партії поки не стоїть на порядку денному. Але там не виключають, що в рамках переговорного процесу про створення єдиної партії влади за участю БПП і «Народного фронту» може вигулькнути й УДАР, хоча поки що про нього ніхто не згадував. Інші ж партійці стверджують, що, навпаки, УДАР піде на парламентські вибори окремою колоною й у такий спосіб відродить своє значення й заявить про себе як про окрему одиницю. Зрозуміло одне: Віталій Кличко знаходиться наразі у пошуках тієї тяглової сили, котра візьме його на буксир і вивезе на мерські вибори.

Чи може стати такою тягловою силою третій учасник віденської кави – Дмитро Фірташ? Теоретично, так. Згадаймо, що сам Фірташ під час судового засідання з питання допустимості його екстрадиції з Австрії в США в 2015 році, заявив, що підтримував УДАР з 2012-го року, як, власне, і самого Кличка. Однак Фірташ – далеко, а серед персон, які здійснюють реальне керівництво київським мером (оскільки сам він є фігурою суто декоративною), називають колишнього керівника Адміністрації президента Віктора Януковича, а нині народного депутата від «Опозиційного блоку» Сергія Льовочкіна.

Проте якщо Льовочкін «працює» мозком Кличка, то роль його кишені виконує бізнесмен, колишній депутат Київради і Верховної Ради Вадим Столар. Він є близьким до Кличка та опікується усіма бізнес-питаннями столичного життя. Тож для успішного втілення проекту під назвою «Кличко – мер втретє», необхідно, аби зацікавлення усіх перерахованих гравців гармонійно збіглися. Приблизно так, як це було у 2014-му. Проте не забуваймо й про персону президента країни, й оскільки наразі невідомо, хто буде ним навесні 2019-го, перемогу Віталія Кличка прогнозувати, м’яко кажучи, зарано: головні вибори, котрі відбудуться вже менше, ніж за 9 місяців, можуть стасувати всю колоду.

Кличкові було б в рази простіше, якби він мав, із чим вийти до киян. Не будемо аж настільки цинічними, щоб вважати, що симпатії електорату геть нічого не варті, бо все вирішують кулуарні домовленості. Це не так. І столичному голові варто було б будувати шлях до влади, спираючись на найбільш міцний та надійний фундамент – довіру до нього з боку виборця. Але довіра ця винищена, бо жодної справи, про яку йшлося б на початку каденції Кличка, не доведено до кінця.

Не вирішена проблема МАФів та незаконних забудов; не ухвалено Генеральний план розвитку міста; нічого толком не зроблено в плані розвитку інфраструктури (а там, що щось буцімто починало реалізовуватися, наприклад, у побудові транспортної розв’язки на Шулявці, вибухали корупційні скандали); крім цього,  паркувальний сервіс все так само живе за власними дикими законами, а місць у столичних школах та садках все так само бракує; Київ продовжує лишатися недружнім містом до людей з особливими потребами, а культурне життя столиці залишає бажати кращого.

Власне, немає нічого, що можна було б записати в плюси мера Кличка. Перманентне «відкриття» ним одних й тих самих парків, на яких з року в рік відмиваються чималі кошти, не викликає жодного зворушення. Коли місто розвалюється на очах, облаштування пари клумб, назване гучним словом «ремонт», дратує до зубного болю. В таких умовах Кличко приречений шукати собі протекторат з боку сильних світу цього, про що він, звісно, не розповість у жодному інтерв’ю.

Однак персональна біда екс-чемпіона в тому, що така маріонеткова фігура як він може бути з легкістю замінена на іншу маріонеткову фігуру. А тому немає причин для того, аби комусь спало на думку знову вкладатися у Кличка. Хіба що столичний мер своєї слухняністю та відсутністю скільки-небудь значимих якостей для самостійної гри дійсно перевершить інших потенційних кандидатів. За зручність та покірність Кличка можуть перепризначити мером знову, але хочеться вірити, що кияни все ж відстоять своє право на вибори, а не на пожиттєву амебу у кріслі міського голови.

Джерело: https://censor.net.ua

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *