Критерії відбору ефективних кадрів

У книзі «Повернення на континент європейської цивілізації», написаній 2006 року, акцентувалося на громадянській зрілості українського суспільства, на формуванні політичної орієнтації населення різних регіонів, на проблемах становлення демократичної держави в широкому спектрі. Деякі питання, заторкнуті в цьому виданні, й досі лишаються актуальними.

Цитата з книги:

«Для мене як керівника з багатолітнім стажем принципове значення має наявність у кандидата на посаду кількох характеристик.

Перша – професійна підготовленість, що є критерієм само собою зрозумілим, і її обов’язковість навіть не підлягає обговоренню.

Якість друга – чесність, оскільки сам по собі професіоналізм ще не гарантує, що людина буде на своєму місці. Тому я завжди без зволкання розставався зі своїми підлеглими, викритими в нечесності.

Із чесністю досить тісно пов’язана така характеристика, як незалежність у мисленні й поводженні претендента на посаду. Як говорив Фрідріх Ніцше: «Незалежність – це доля сильних». Незалежних людей цікавить справа, а не «монарша» милість. Чим більше таких людей в апараті управління, тим менше шансів у пристосуванців і підлабузників, і мало того – більше шансів у начальства одержувати об’єктивну, неприкрашену інформацію знизу, а отже більше шансів для ухвалення правильного рішення. Тому, де б не працював, я завжди намагався заохочувати незалежних людей з апарату, не приховував від своїх підлеглих, що жадаю від них абсолютної самостійності в межах посадової компетенції й відповідних результатів.

Незалежні люди в переважній більшості своїй не тільки чесні, але вони на додачу мають ще одну важливу для керівника якість – рішучість. Вона особливо важлива сьогодні, коли світ буквально заливає інформаційний потоп. Цей безперервний потік інформації народжує в керівника почуття нестачі інформації, внаслідок чого він починає зволікати з ухваленням рішення.

Четверту характеристику становить бажання й уміння постійно вчитися. Причому вчитися самому, без примусу з боку вищого начальства, і не обов’язково на курсах підвищення кваліфікації. Нині час тече з прискоренням – за п’ять років на людство рине приблизно стільки ж інформації, скільки це в середині минулого століття за десятиліття, тому бажання й уміння постійно вчитися стало за сучасних умов нагальною потребою. Інакше будь-який, навіть найталановитіший, фахівець приречений на відставання, якщо він вирішить, що все осяг і пізнав у сфері застосування своїх сил. Сьогодні навчання по суті триває до самого виходу працівника на пенсію, що знайшло своє втілення в концепції так званого довічного навчання, застосовуваного багатьма провідними компаніями світу. В Україні, хоч як прикро, ще діє радянська система підготовки кадрів, коли людина проходить відповідний курс навчання у виші, одержує диплом, за три-чотири роки набирається навичок і з цим багажем іде до пенсії.

І, нарешті, остання характеристика, яку я завжди враховував при доборі кадрів, – прагнення людини робити більше, ніж від неї потрібно. У будь-якій організації вистачає людей, які акуратно відбувають свій робочий день і без керівної вказівки або прохання й кроку зайвого не зроблять. Без них теж не обійдешся. Але не вони, а люди, що, як то кажуть, горять на роботі, рухають уперед організацію.

Виявити претендентів на керівну посаду, що мають перелічені якості, може тільки прозора конкурсна система добору кадрів. Такої системи, причому в національному масштабі, немає. І над її створенням треба ще добре попрацювати».