09 листопада о 16:35

Листоноша не дзвонить двічі

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

Історія з Укрпоштою, яка відмовляється (чи вже не відмовляється – під тиском Гройсмана?) доставляти пенсії, дуже показова. Це не історія про збитковість підприємства чи «непросунутість» українських пенсіонерів. Це історія про абсолютне неспівпадіння очікувань влади і соціуму.

Подивимося, чого очікує або що бачить влада? Вона (позаяк пам`ять закоротка, а уява кастрована) бачить середньостатистичного пенсіонера в дусі американських різдвяних роликів чи фільмів для сімейного перегляду. Доглянуті дідусь та бабуся (бабуся – неодмінно з ретельною укладкою розкішного сивого волосся і низкою перлів, дідусь – в доброму пальті, кашне та з ідеальними зубами) дарують онукам плюшевих ведмедів. Тут тобі і cheese для родинного фото, і kiss любим малятам. То невже цим «пенсам», думає влада (і чиновництво на кшталт керівника Укрпошти Смілянського) складно дошкандибати до банкомату і засунути у нього картку? Ото аби вередувати.

А чого очікує тим часом середньостатистичний пенсіонер? Я не буду малювати його докладний портрет з кравчучкою, понурим обличчям та пригаслим поглядом – таких «луків» доволі в кожному вагоні метро. Той пенсіонер думає: аби дали дожити спокійно і не діймали тамтими Інтернетами та банкоматами. І це ще добре, якщо у нього є: 1) місто в якості проживання, 2) родина, котра подбає. Якщо ж пенсіонер самотній та живе у селі, то для нього ухвала Укрпошти – смертний вирок. І проблема не в тому, що він не вміє користуватися благами цивілізації (а навчити – нікому), але й в тому, що сільська інфраструктура мінімізована майже до нуля. У частині теперішніх сіл, які активно вимирають та зникають з мапи, вже зараз нема лікарень, шкіл, дитячих садків. Скоро зникнуть (або вже зникли, і це факт) й відділення Ощадбанку та Укрпошти. Й що робити пенсіонеру тоді? Їхати в сусідні село? В райцентр? В обласне місто? Чи у саму столицю – як в давнину на прощу до київських святих?..

Даруйте за такий цинізм, але справа Укрпошти й справа Каті Гандзюк – з однієї опери. Все те ж тотальне нерозуміння влади, за що її починають так сильно ненавидіти. Генпрокурор Луценко, котрий влаштовує показову істерику в Раді, це той самий гендиректор Смілянський, котрий порівнює себе із… Марком Цукербергом. Смілянський не приховує, що отримав за 2017 рік 3,9 мільйона гривень. І тут таки – даруйте за русизм! – «на голубом глазу» починає доводити, що це цілком нормально. Ба навіть схвально. «В українців поняття таке: якщо людина багата, то вона обов’язково щось вкрала(…). У США Білл Гейтс і Марк Цукерберг – кумири дітей, а у нас про це не говорять дітям», – каже він.

І промовцю навіть не спадає на думку, що Марк Цукерберг – це self-made man. І Білл Гейтс. І Ілон Маск. І покійний Стівен Джобс. І який-небудь, скажімо, Джорджо Армані, котрий починав як оформлювач вітрин, а «дослужився» до другого за статками модельєра світу. Чи – розбавимо гендер – та ж таки Джоан Роулінг. А що зробив пан Смілянський, крім того, що вдало підсів фінансові потоки? Написав світовий бестселер? Запустив гіперлуп? Придумав фейсбук? Створив Apple чи Windows? Чи, може, навів такий ідеальний порядок у своєму відомстві, що воно з безнадійно збиткового стало прибутковим? І якщо на всі ці питання відповідь «ні», то за що тоді Смілянський отримує свої 4 мільйони?

Але бог з ними, з мільйонами. Чому, наприклад, Пенсійний фонд стверджує, що оплачує послуги Укрпошти достатньої мірою? І що ця послуга для Укрпошти не є нерентабельною? Хто з двох установ більшою мірою бреше – Укрпошта чи Пенсійний фонд?.. Бачив днями цікавий репортаж з Чернігівщини. Там в одному із сіл «Укрпошта» платила сільраді за оренду символічну гривню на рік, а ще й сама себе забезпечувала дровами для опалення. Плюс місцеві поштарі справлялися з роботою за дві з половиною години, а далі йшли до хатніх справ, що робило їхню працю на пошті вигідною для всіх сторін. То чи варто руйнувати цю схему?

Власне, може й варто. Але тоді слід запропонувати щось нове натомість. І не просто нове, а таке, котре може бути реалізоване не практиці. Ми всі великі стратеги, от тільки адекватних тактиків – як завжди, брак. Є села, куди листоноші добираються навіть не велосипедами, а кіньми. Напевно, від подібної «екзотики» час відмовлятися, але що робити з тими, у кого лишилися сили тільки для того, аби вийти на хатній поріг й там зустріти поштарку? До речі, листоноші в таких випадках відіграють роль останньої ланки, яка пов’язує тубільців із зовнішнім світом. Вони у «мертвих» селах – і швидка психологічна допомога, і навіть – за потреби – медична. Не стане їх, й старі підуть у засвіти ще скоріше. Хоча доморощеним цукербергам на ці соціальні нюанси, звісно ж, глибоко наплювати.

І насамкінець – про приватизацію Укрпошти. Вона іще не проведена, і, як казав Смілянський у недавньому (жовтневому) інтерв’ю, – ще не на часі.  Я не стверджую, що приватизація в даному випадку є панацеєю, бо проблема в іншому. В Україні в принципі немає стратегії розвитку державних підприємств. Не визначені чітко їхні соціальні функції. Тому зараз настирні вимоги Укрпошти підвищити тариф на доставку пенсій більше нагадують шантаж. Водночас держава не має іншого виходу – доведеться збільшувати ставки. Принаймні, до виборів, адже пенсіонери мусять проголосувати. А от що буде далі невідомо – чи то Укрпошта зайде на друге коло у своїх маніпулятивних іграх і буде висувати все нові й нові претензії, чи то це підприємство комусь нарешті продадуть.

Останнє, щоправда, малоймовірно. Ігор Смілянський – виходець із ПУМБа Ріната Ахметова, тож недарма він співає з голосу свого головного працедавця. А у Ахметова вже розробили цікаву схему, яка передбачає лобіювання законопроекту №6601 – цей документ дозволить Укрпошті надавати фінансові послуги, і це за вона обіцяє вирішити питання з доставкою пенсій та радикально скоротити видатки Пенсійного фонду. Власне кажучи, задля реалізації подібної ідеї й затіяно нинішній шантаж – в якості версії така теза має місце на існування. Хоча в діях українського менеджменту (як з державного, так і з приватного сектору) так багато тупості, зарозумілості, зверхності по відношенню до решти соціуму, що інколи не знаєш, на що списати черговий злочин – на брак совісті чи розуму? Швидше за все, і на те, і на те. Моральні якості керівних кіл ще ніколи не були в Україні в такому тотальному дефіциті.

Джерело: Главком

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.