Warning: include_once(/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php): failed to open stream: No such file or directory in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5

Warning: include_once(): Failed opening '/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php' for inclusion (include_path='.:/usr/local/php71cgi/lib/php') in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5
Місто від занепаду до розквіту: модель Більбао / Магдебурзьке право
05 травня о 14:32

Місто від занепаду до розквіту: модель Більбао

Баскське місто Більбао, що зазнало промислового занепаду в кінці ХХ століття, вражаюче оновилось завдяки містобудівному плану розвитку. В рамках цього плану в 1997 році було відкрито музей Гуггенгайма у Більбао. Кожного року він приваблює мільйон відвідувачів, і це в місті, яке раніше оминали туристи. Інакі Естебан – журналіст щоденної газети «El Correo» та автор книги «Еl efecto Guggenheim. Del espacio basura al ornamento» (Ефект Гуггейгайма. Від брудного кутка до орнаменту) – аналізує, яким чином Більбао вдалося подолати шлях від занепаду до розквіту.

Музей Гуггенгайма височіє на території колишньої занепалої фабрики деревообробки, біля якої нагромаджувались десятки контейнерів, привезених сюди торговими човнами через Ria del Nervion. Паралельно зі спорудженням і відкриттям музею в 1997 році Більбао крок за кроком позбавлявся іміджу сірого та гидкого промислового центру. Фасади в центрі міста відмились від бруду, а на туристів та учасників конгресів чекала гостинна зустріч.

Гуггенгайм – 20 років тому він перетворився у видовищний символ трансформації Більбао. Завдяки іконічності будівлі, зведеної за планами архітектора Френка О. Ґері (Frank O. Gehry) з США, світ звернув увагу на місто, в якому раніше прибулі відвідувачі проводили щонайбільше декілька годин, щоб нашвидкоруч залагодити свої справи.

Ефект Більбао – єдиний у своєму роді

Чи був це самий лише музей, що своєю визначною архітектурою запустив процес змін? Чому дві сотні інституцій – за виключенням Абу-Дабі із затримкою на декілька років – зазнали невдачі у спробах повторити цю стратегію і для цього зверталися за підтримкою до фундації Гуггенгайма у Нью-Йорку? Чи існує щось на кшталт моделі Більбао? І якщо так, чи стоїть з цим містопланувальна, економічна та культурно-політична стратегія?

Аби зрозуміти, що відбулось у Більбао, корисно поглянути на причини, які спонукали адміністративні органи комунального, регіонального та автономного рівня до перемовин з іноземним фондом: було бажання презентувати твори мистецтва та проводити першокласні виставки. За умови, що для цієї мети у Більбао зводиться єдина у своєму роді споруда.

1991 року, коли розпочались перемовини, баскське місто загрузло в економічному занепаді, не маючи перспектив у майбутньому. Рани промислових революцій ще далеко не загоїлись, безробіття серед молоді подекуди сягало 50 відсотків (наразі її рівень в провінції Біскайя – 29 відсотків). В той же час Севілья готувалась до всесвітньої виставки, а Барселона – до проведення Олімпійських ігор. Політичні фігури Більбао охопило відчуття, що рідне місто відсунуте на узбіччя. Потрібно було щось робити.

Музей Гуггенгайма створює 9000 робочих місць

Спорудження музею Гуггенгайма стало складовою масштабного містобудівного плану. Вже у 1996 році було відкрите метро за проектом британського архітектора сера Нормана Фостера (Sir Norman Foster). Архітектори Арата Ісозакі (Arata Isozaki), Рафаель Монео (Rafael Moneo) та Альваро Сіза (Álvaro Siza) працювали над ескізами наступних новобудов. Під контролем Баскської націоналістичної партії PNV на всіх управлінських рівнях було досягнуто консенсусу в тому, що місту потрібні імпульси, які рухатимуть його вперед, і музей міг би стати одним з них. «Більбао не був би тим, чим він є сьогодні у світі, якби не було музею Гуггенгайма. Але й музей не став би таким популярним, якби ціле місто докорінно не змінилось», згадує Пабло Отаола, тогочасний комерційний директор проекту Zorrozaure, зони,  в якій сьогодні розвивається Більбао.

Чітко сформульовані потреби усіх сторін міста та політичний консенсус на всіх рівнях – це були найважливіші передумови успіху моделі Більбао; до цього додались сила та незворушна воля до впровадження музейного проекту без зволікань, що визначило його відмінність від подібних планів Гуггенгайма у Зальцбургу та в 2016 році у Гельсінкі. Також необхідно усвідомити інші два фактори, які відігравали роль у рік відкриття музею: хороший стан світової економіки у 1997 році та медійна увага, яку привернула споруда Ґері. Чогось подібного не траплялось з часів відкриття музею Помпіду в Парижі у 1977 році.

У 2016 році квитки у музей Гуггенгайма в Більбао придбали 1.1700000 відвідувачів, що на шість відсотків більше ніж попереднього року. 66 відсотків приїздили з інших країн, серед них найбільшу групу складали французи, за ними німці, британці та громадяни США. За даними музею, виручка складає 424,6 млн. євро, і це внесок у внутрішній валовий продукт баскської землі, як і більш ніж 9.000 робочих місць. До відкриття музею в Більбао проводилось близько 80 галузевих заходів на рік. Сьогодні їх понад 1.000. Промисловий сектор і надалі зберігає частку в 25 відсотків ВВП провінції Біскайя, при цьому підприємства роблять ставку на технологічне оновлення та осідають за межами міста. Туризм сягнув частки у шість відсотків.

Музей Гуггенгайма від самого початку вважався економічним та урбаністичним передвісником широкої модернізаційної стратегії, і в цих рамках він мав здійснити свій значний внесок. Коли вже закріпились контакти з фундацією Guggenheim у Нью-Йорку, ваги набув культурний аспект, що мав забезпечити для городян доступ до творів авангарду та поліпшення мистецької інфраструктури.

16.500 друзів музею, які входять до спілки сприяння його діяльності, другої за величиною у Іспанії після спілки мадридського Museo del Prado, підтверджують чітке схвалення споруди музею з боку населення. При цьому мають місце й тенденції іншого спрямування. Очікування, що через присутність музею Гуггенгайма і внаслідок цього зростання публічного попиту  галереї загалом отримуватимуть більше прибутку, не виправдались. Традиційні мистецькі галереї, такі як Windsor, змушені були навіть зачинитися після свого півстолітнього існування. На той час всередині баскського середовища колекціонерів ще не визріла зміна поколінь, а туристи демонстрували мало бажання купувати твори невідомих митців.

Мистецька сцена за межами музею

Натомість усім тим галеристам, що здавна плекали контакти із закордоном, музей Гуггенгайма зі своїм впливом на імідж міста допоміг поліпшити свої позиції. «Адже колекціонери знали це місто лише як промисловий центр та через тероризм. Як тільки відкрився Гуггенгайм, відбулись разючі зміни. Колекціонери почали включати нас у маршрути своїх поїздок», пояснює Начо Муґіка, співвлассник CarrerasMugica, однієї з найуспішніших галерей у Більбао та в усій Басконії.

На додачу до цієї тенденції в окремих районах старої частини Більбао (Bilbao la Vieja), де й надалі можна знайти соціально маргіналізовані квартали, розмістилась креативна сцена з ательє та помешканнями художників, барами та ресторанами. Художниця і дослідниця Ойгане Санчес Дуро (Oihane Sánchez Duro) оприлюднила масштабний каталог культурно-мистецьких локацій та активностей у місті під назвою Bilbao Dé-Tour-Nement. «Є багато пропозицій, які з’явились незалежно від Гуггенгайма. Деякі підтримуються інституційно, деякі походять з маргінесу чи існують тільки там; є формати, які можна назвати мікро-, асоціативними, колаборативними, їм усім притаманне самоврядування і важкі умови праці»,  пояснює вона, погоджуючись із думкою, що цільове призначення музею й цілі таких ініціатив здебільшого дуже різняться. Тут існування музею не відзначилось ні прибутками, ні втратами.

Через 20 років після свого відкриття музей Гуггенгайма став символом зміни міста, що охоплює також і культурну сферу. І цього б не було без політичного консенсусу та далекоглядного плану розвитку міста, без сприятливої ситуації у світовій економіці та ідеї неповторної споруди в часи, коли з’являлось не дуже багато неповторних споруд. Ефект Більбао – це результат взаємодії цих факторів у певний час та у певному місті.

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.