Михайло Поживанов: «Наразі необхідно діяти у всіх сферах життя України!»

avs-art.com.ua

Михайло Поживанов – український політик, народний депутат чотирьох скликань, голова ГО «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право», доктор технічних наук, професор – сьогодні активно підтримує Збройні Сили України та людей, яких війна змусила покинути рідні домівки. Нещодавня розмова з ним балтського інформаційно-ділового тижневика «Ваш інтерес» торкалася ще й майбутнього нашої країни. Сподіваємося, його думки як людини, котра має чималий досвід управління (обіймав посади заступника міністра економіки України, голови Держкомрезерву, був міським головою Маріуполя), буде цікавою для читачів.

– Пане Михайле, яким був для вас рік війни? Що змінилось у звичному русі життя з 24 лютого 2022 року?

– Повномасштабне вторгнення змінило життя всіх українців кардинально. Я не виняток. Змінилися пріоритети. Перша думка – безпека родини, наскільки це можливо було на той час, адже моя сім’я не виїхала з Києва. Дружина, теща, сини, я були і є тут. Неважливе та несуттєве відійшло на другий план. Людські стосунки – ось що стало перевагою. Допомагав багатьом, іноді це було спасіння або влаштування життя тим, хто втратив усе. Паралельно – осмислення страшних подій, що відбувалися, і вже майже одразу пристосування до нових важких реалій. Стосовно мене – це віднайти себе в тому, чим та де я можу бути корисним.
За цей рік я втратив частину бізнесу на окупованих територіях, ринок нерухомості, що давав певний дохід, майже зупинився. До того ж мав зобов’язання перед своїми працівниками та підприємствами, аби підтримати їх існування. Поступово почали відновлювати роботу, де це було можливо. Вже на початку червня в Києві моя мистецька галерея «АВС-арт» відкрила двері для відвідувачів новою виставкою, вийшла друком моя нова книга «Книжка про місто», мої художні роботи брали участь у багатьох всеукраїнських виставках тощо.
Всім цим необхідно було займатися, адже жодної хвилини не сумнівався, що Україна вистоїть, а тому кожен має робити свою справу.
До того ж зайнявся тим, що вмію робити добре. Так, в Одесі разом з Олегом Радковським заснували Благодійний фонд «Рідний берег», зі своїми однопартійцями створили та запустили в роботу потужний гуманітарний центр «Одеса. ХАБ. Батьківщина». Мої особисті численні дружні зв’язки в Австрії, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині допомогли нам налагодити постійну благодійну допомогу для переселенців, котрі опинилися в Одеській області, для малозабезпечених громадян та для потреб ЗСУ. Отже, продовжуємо й тепер працювати на нашу спільну перемогу та відновлення України.

– Віктор Ющенко назвав вас вродженим реформатором, чиї ідеї щодо впровадження економічної та адміністративної реформ свого часу були підтримані в уряді та парламенті. Напевно, й тепер ви аналізуєте всі ризики та їх вплив на економіку України. Які з них, з огляду на нинішню ситуацію, найнебезпечніші?

– Неможливо відокремити щось одне, коли йдеться про економіку всієї країни. Тим більше війна, бойові дії, втрачені підприємства, та, головне, втрачені життя наших громадян, – все це руйнує життєздатність України. Але коли ви вже згадали про реформування економіки та назвали прізвище Ющенко, мушу зауважити, що аж до початку війни, за жодного президента, не було в нас при владі патріотично-фахових сил, здатних на реальні реформи економіки. Говорили всі багато, але ж не були втілені в життя демократичні європейські цінності, не відбулося сучасних дієвих реформ, не було підтримки середнього та малого бізнесу, багато державних інституцій працювали з оглядкою, а іноді й на користь тих же російських структур.
Найбільшим злом вважаю режим Кучми, який успішно створив олігархічну структуру управління. Як результат – відсутність діючих економічних механізмів та нищення економіки, несправедлива вигода окремих бізнесів, обмеження конкуренції, корупція, лобіювання, вплив на політику, суди, ЗМІ, фальсифікації на виборах заради інтересів окремих груп, неправильний підхід до адміністративного устрою держави тощо. Його наступники, на жаль, і далі продовжували керувати державою так само, створюючи преференції для свого власного збагачення й заганяючи Україну до другосортних держав.
Російське вторгнення довело всім про незламний, потужний людський потенціал України, про бажання українців жити у вільному демократичному світі, та й економічні можливості України мають усі необхідні ресурси для втілення наших бажань. Вже не буде «відкатів» назад, як було після Помаранчевої революції та Революції Гідності, всі «напрацювання» партії регіонів та її нащадків підуть у небуття. Суспільство не допустить реваншу, я впевнений у цьому! Останнім часом я активно інтегрувався в регіональне життя, багато буваю в Одеській області, спілкуюся з мешканцями та переселенцями з різних куточків нашої України і переконаний, що ми всі змінилися, все суспільство змінилося. І вже питання до влади зовсім інші. Я сподіваюся, що нинішня влада це теж розуміє.

– Із чого, на вашу думку, потрібно починати відбудову України після перемоги? Чи сприятимуть цьому недавні перестановки в уряді?

– Перестановки в нинішньому уряді, на моє глибоке переконання, ні до чого не призведуть. Кілька нових міністрів, нові прізвища, які ми іноді навіть не запам’ятовуємо, при нинішній системі влади не мають ніякого вирішального значення. Зараз наш Кабінет Міністрів, Верховна Рада України – майже безликі, керівництво країною відбувається з єдиного центру. Можливо, в умовах війни так і має бути.
Але, я неодноразово говорив і зараз повторюю, завдання всіх гілок влади в країні – виконувати свої функції якісно, швидко та відповідно до своїх конституційних повноважень, навіть під час війни. Наприклад, підтримка малого та середнього бізнесу має бути вже зараз. Це й податкова підтримка, це фінансові преференції, це безліч кроків для укріплення та збереження існуючого бізнесу і, звичайно, створення нових підприємств, а значить –  нових робочих місць. Необхідні сучасні, дієві законодавчі ініціативи. Нові реалії дають нові можливості для розвитку економіки країни, і завдання влади – цьому сприяти. Це ж стосується і всього спектру життєдіяльності країни – воєнного потенціалу, стабільності енергетичної системи, фінансових інституцій, вчасного здійснення соціальних виплат та багато іншого.
І ще! Неможливо розраховувати, що після закінчення війни ми почнемо здійснювати реформи, створювати робочі місця і робити щось прогресивне та сучасне. Це неправильно. Необхідно вже зараз діяти, діяти у всіх сферах життя нашої держави!

– Ви з 1998 року очолюєте фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право». За ці 25 років у країні відбулося чимало подій, і, нарешті, розпочалася адмінреформа. Чи народився якийсь особливий «рецепт» самоврядування в Україні?

– Дійсно, у 1998 році я та мої друзі – молоді перспективні політики – задумали створити громадську організацію, яка б займалася питаннями місцевого самоврядування. Отже я, тоді міський голова Маріуполя, очолив фонд «Магдебурзьке право», а разом зі мною засновниками стали Василь Куйбіда, тоді міський голова Львова, Олексій Данілов, тоді міський голова Луганська, та Мирослав Піцик, нині покійний, а тоді виконавчий директор Асоціації міст України. Наше політичне життя склалося по-різному, але ми всі до цього часу наш досвід, наші знання, наше життя віддаємо захисту, процвітанню та розвитку українського суспільства. За ці роки зроблено багато спільних корисних ініціатив і буде ще немало попереду.
Щодо особливого «рецепту» самоврядування, чи він народився за ці роки… Шкода, але ні. Та чи потрібно було щось народжувати нове?! Сумніваюсь. Адже відповідні механізми вже давно й успішно працюють в європейських країнах і прописані в нашій Конституції.
Свого часу, будучи народним депутатом України, разом із колегами ми заклали основи місцевого самоврядування в Україні відповідно до Європейської хартії про місцеве самоврядування. А в Конституції чітко прописаний територіально-адміністративний устрій України. За своїм статусом ми маємо адміністративно-територіальні одиниці (області, райони) та самоврядні територіальні одиниці – територіальні громади (міські, селищні, сільські). Все чітко і зрозуміло.
У 2014 році бажання «хайпу», як зараз би сказали, бажання популізму деяких політиків, їхні намагання контролювати обрані території та впливати на вибори, використання красивих термінів, як-то децентралізація та реформування, зіграли з країною, на мою думку, неефективну штуку, з якою маємо досі проблеми та непорозуміння. Говорю про створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Принцип, за яким об’єднуються громади в ОТГ, часто є незрозумілим та нелогічним, ефективності від такого об’єднання немає зовсім, до того ж це не конституційні утворення. Часто деякі ОТГ, як окремі держави в області, тримаються на корупційних зв’язках, покриванні схем збагачення тощо. Достатньо було (до вже прийнятих механізмів) надати права громадам на місцях – і оце б була справжня реформа самоврядування!

– Ви нещодавно побували у Відні та плануєте їхати до Вільнюса. Що там відбувається?

– Протягом року й до цього часу, я завжди підкреслював, демократичний світ не втомився підтримувати Україну і продовжує нам активно допомагати. Мої австрійські друзі збирають для Одеської області лікарські засоби, перев’язувальні матеріали, продукти харчування. Вже 12 лікарень Одещини отримали від Одеської «Батьківщини» багато корисних речей. Цього разу з Відня ми відправили черговий гуманітарний вантаж до Одеси. Тетяна Данник, яка є членом управи австрійсько-українського товариства у Відні, організувала все це разом із відомою благодійною організацією «Карітас».
Міжнародна гуманітарна допомога залишається важливим чинником підтримки всього українського суспільства в боротьбі з російським агресором, і ми, безумовно, вдячні всім причетним за це. Щодо Вільнюса. Планую зустріч із потужним Литовським благодійним фондом. І ще одна подія – це вже моя особиста історія. Я продовжую займатися творчістю. Мої картини – це рефлексія на життя та війну, це мій емоційний стан, мої думки. Зокрема, кілька картин я присвятив Маріуполю, з яким мене пов’язує значна частина життя. Маріуполь я писав ще до війни і вже після його руйнування. Деякі з цих моїх робіт експонувалися в Києві в рамках всеукраїнської художньої виставки «Маріуполь нескорений». Ця виставка побувала в Івано-Франківську та інших містах України, у Ризі (Латвія), а 15 березня планується її відкриття у Вільнюсі (Литва). Мер Вільнюса запросив мене на цю подію. Сподіваюсь, що встигну доїхати та із задоволенням візьму участь у такому важливому заході.

– І ще про особисте. Ваш син – морпіх, стоїть на захисті країни. Яке це для вас має значення?

– Я нормальна людина, я батько. Тому, звичайно, для мене вибір мого молодшого сина у воєнний спосіб захищати Україну – це величезна гордість і повага, та одночасно великий душевний і сердечний біль. Я вже говорив, що моя сім’я – в Україні, ніхто не втік, навіть думок таких не було. Мабуть, ми з дружиною зробили все правильно у своєму житті та у вихованні дітей. Отже, ми віримо в ЗСУ, молимося за все наше воїнство і робимо все для перемоги України, кожен на своєму місці.

– Сподіваємося, це не остання наша розмова. І ми ще отримаємо відповіді на інші запитання, які будуть цікаві читачам…

– Можливо, не всі відповіді позитивні, але це наше життя. Життя, яке розвивається, змінюється, на відміну від Росії. Я впевнений у нашій перемозі, котра неодмінно настане, завдячуючи нашим людям та допомозі всього вільного світу. Я впевнений, що мирне життя обов’язково запанує, що буде відбудова країни, будуть демократичні вибори, Україна залишиться вільною та незалежною й приєднається до ЄС та НАТО, а українське суспільство буде дієвим важелем контролю за діяльністю всього українського політикуму. Слава Україні! Героям Слава!