Відверто кажучи, далеко не всі сприймають і відчувають цей день як свято. Й тільки коли постає загроза зовнішнього втручання, порушення кордонів, посягання на рідні терени, а, відповідно, втрати всього того, що тобі належне, – приходить чітке розуміння й усвідомлення визначальності цієї події – становлення Незалежності власної держави.
Україна боролася за незалежність дуже довго – сторінки нашої історії писалися драматично й болісно. І лише 1991 рік по-справжньому приніс перемогу в багатовіковій боротьбі за державність. 29 років тому вона далася нам відносно легко – можливо, саме тому нинішні владці й керманичі ставляться до цього так легковажно, заграючи з наріжними для державотворення речами: мова, релігія, культура, територіальна ідентичність… Вони, можливо, забули, скільки часу України НЕ БУЛО на політичній мапі світу, але мають пам’ятати, що вони – також українці. І всім нам потрібно докладати максимум зусиль, аби забезпечити належний рівень власного добробуту, щоб ми пишалися нашою країною й вона була достойним партнером у світовій спільноті.
Впевнений, ми зробимо все, аби бути щасливими, процвітаючими й справді ні від кого не залежними.
Михайло Поживанов, голова ГО «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право»