Михайло Поживанов про розділ «Місцеве самоврядування» Конституції України

Михайло Поживанов є одним із творців Конституції України, зокрема ХІ розділу «Місцеве самоврядування». 25 травня у Верховній Раді України відбувся круглий стіл  «Конституція України – чвертьвіковий досвід: історія ухвалення, сьогодення та перспективи», де він висловив важливі тези щодо місцевого самоврядування в контексті сьогодення і з огляду на 25-річний конституційний ювілей.

• На мій погляд, основне досягнення Конституції України 1996 року стосується місцевого самоврядування. Ми зламали підпорядкування рад, яке діяло ще з часів Радянського Союзу за принципом зверху вниз, тобто область-район-село.

• Ми керувалися Європейською хартією місцевого самоврядування, основною ідеєю якої є децентралізація влади, застосування принципу субсидіарності (вирішення конкретних проблем на найближчому до повсякденних потреб людей щаблі влади).

• Ми визначили, що кожна місцева рада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення: сама формувати бюджет, розробляти програми соціального-економічного, культурного розвитку свого регіону, розпоряджатися своїми землями, майном, встановлювати місцеві податки та збори тощо. Такий самоврядний устрій держави став найбільшим новаторством нової Конституції.

• Також ми чітко прописали в Конституції, що органами місцевого самоврядування в Україні є село, селище, місто з можливістю об’єднання деяких сіл в одну сільську раду. Все!

• Ніяких обласних, районних та районних у місті рад не було в проєкті Конституції 1996 року. На жаль, у ту ніч щось змінилося чи хтось змінив цю норму, і остаточний розділ про місцеве самоврядування, який і був прийнятий, містив можливість утворення обласних, районних та районних у містах рад. При цьому виконавчі органи таких об’єднань не передбачені, тобто не допускається здійснення повноважень органів місцевого самоврядування через обласні, районні, районні у містах ради, а тим більше через створені об’єднані територіальні громади (ОТГ), які вигадали не так давно.

• Вважаю, що теоретично ОТГ, як добровільне об’єднання громадян, мають право на життя та не суперечать Конституції України. Але ж ми наразі спостерігаємо за абсурдністю створення деяких ОТГ, коли їх чисельність досягає великої кількості мешканців та територій. Із точки зору управління – це штучні, неефективні та громіздкі об’єднання. Коли центр ОТГ розташований іноді за 100 км від кордонів такого ОТГ, населенню неможливо дістатися до основних управлінських інституцій та послуг, більше того – це вже не єдиний територіальний центр і не єдина територіальна громада. Виникають конфлікти, коли, наприклад, за рахунок місцевих податків деякі села чи міста такої ОТГ отримують більше переваг відносно інших. Це вбиває громаду! Можливо, в цій ситуації допоможе державне регулювання, яке закріпило б законом граничну чисельність ОТГ. Наприклад, у тій же Польщі чисельність та територія новоутвореної гміни, що об’єднує групу сіл і міст, і є найменшою самоврядною територіальною одиницею Польщі, регулюється Радою Міністрів.

• Слід додати, що при розробці цього розділу Конституції ми дуже хотіли додати виконання державою гарантій при делегуванні своїх повноважень органам місцевого самоврядування. Але тодішня влада вмовила не перевантажувати текст Конституції та ввести цю норму в закон про місцеве самоврядування, про що те ж було «забуто». Зараз маємо те, що маємо, коли держава не виділяє достатньо коштів на будівництво, наприклад, доріг або лікарень, а місцевого бюджету не вистачає на такі затратні речі.

• Необхідно змінити це! Слід чітко визначити функції державного регулювання в галузі управління державною власністю на рівні центру, регіональної та місцевої влади. Держава має гарантувати фінансування таких соціально значущих проєктів, як освіта, соціальна допомога, медицина, якість доріг тощо. А місцеві органи влади будуть вирішувати питання місцевого значення в межах своєї компетенції.

  Голова ГО «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право»,

  народний депутат II, IV, V, VI скликань,

  професор, доктор технічних наук                            

  Михайло Поживанов