Мистецька колекція Михайла Поживанова

У часописі Національної спілки художників України «Образотворче мистецтво / Fine art» (№3, 2019) вийшла друком стаття арт-директора галереї «АВС-арт» Алли Маричевської «Мистецька колекція Михайла Поживанова».

Колекція Михайла Поживанова – громадського й політичного діяча, фундатора галереї «АВС-арт» – ексклюзивно презентує відкритість системного погляду приватного колекціонера на український мистецький процес. Він почав свій шлях збирача в далеких 1980-х від принагідно придбаної ще студентом вподобаної картини в художньому салоні. Далі поповнював збірку творами художників, котрі були йому найближчими за світосприйняттям та світовідчуттям, а також знаковими для нашого арт-простору. Цікавився історією мистецтва, власне творчим процесом. Сам почав малювати, аби зрозуміти процес творення зсередини. Збагнув цілковито, що мистецтво для нього – «це й серце, й відчуття, й емоції; це й тяжка робота – із композицією, кольором, лінією; це й думка, увиразнена візуально»… І що колекціонування в царині мистецтва, зокрема живопису, його ніколи не відпустить. Здобутий досвід і знання спонукають Михайла Олександровича до потреби професійного формування колекції – співпраці з мистецтвознавцями.

Олег Мінько. Пророк, 1997. Полотно, олія, 93х73

«Коли я зробив виставку Віктора Зарецького й Сергія Григор’єва в музейній локації, то побачив велике зацікавлення глядачів. Подумалося, що егоїстично тримати вдома достойні уваги поціновувачів образотворчості твори. Треба розгерметизовувати колекцію». Із такими альтруїстичними настроями від 2009 року починає функціонувати мистецька галерея «АВС-арт» та розгортається видавничий проєкт серії мистецьких альбомів «Імена». На сьогодні маємо колекцію, зібрану на професійній основі, що налічує близько тисячі одиниць і може представляти чіткий контекст.

Контекст меценат – художник. Функціонування галереї дає можливість селекціонувати збірку, мати системно-періодичне її наповнення, забезпечити тяглість стосунків із художником: допомога у формуванні експозицій, організації й презентації виставок, а отже – долати мистцеві свій герметизм. Ба більше – коли в колекції представлена достатньо велика кількість творів одного автора різних років (Любомир Медвідь, Петро Бевза, Борис Буряк, Михайло Демцю, Олег Мінько, Анатолій Фурлет та ін.), можна говорити про закріплення певного соціально-історичного статусу художника (забуті/знані/нові імена), відстежити розвиток творчої манери мистця, подивитися на його творчість як на феноменальне, групове явище чи школу або ж творчі династії. До слова, галерейний проєкт «Мистецький шлях у спадок» пропонує доторкнутися до таїни народження мистецьких родин (Михайло, Андрій, Оксана Надєждіни (Кропивницький), Олег, Ярослав, Альона, Єлизавета Ясенєви, Микола та Володимир Журавлі (Київ), Сергій та Денис Савченки (Одеса), Степан і Наталія Ярові (Київ – Ялта)) і спробувати дослідити через зріз особистої творчості контекст, на тлі якого плекаються творчі династії.

Адальберт Ерделі. Селяни на відпочинку, 1930-1940-ві. Полотно, олія, 74х93,5

Хронотопний контекст. Колекція презентує своєрідну локальну мистецьку мапу України. У стратегії добору проглядає мета якомога ширше охопити доробок художників з усієї України: західних (Любомир Медвідь, Борис Буряк, Михайло Демцю, Петро Сипняк, Олег Мінько, Адальберт Ерделі, Микола Шимчук, Дмитро Стецько, Ігор Панейко, Володимир Патик), центральних (Сергій Гнойовий, Петро Бевза, Феодосій Гуменюк, Людмила Задорожна, Андрій Гуренко, Левко Воєдило, Олег Ясенєв, Микола Глущенко, Тетяна Яблонська, Сергій Шишко), східних (Віктор Ковтун, Олексій Поляков, Юрій Вінтаєв, Олександр Сердюк) і південних теренів (Сергій Савченко, Микола Прокопенко, Степан Яровий, Валентин Алтанець, Валентина Цвєткова, Володимир Харакоз та ін.).

Історично-культурний контекст. Тут є винятково рідкісні картини – раритети Софії Альбіновської-Мінкевич, Юхима Михайліва, Ерно Ерба, Веніаміна Сіпера, Дмитра Шавикіна, Федора Коновалюка. У колекції збережені зразки художнього доробку авторів 1990-х років – на взірець Валентина Алтанця, Дмитра Стецька, того жорсткого часу, коли мистецькі речі масово вивозилися, зникали безслідно, коли йшло вимивання нашого арт-простору, і тепер навіть у власних збірках самих художників картин того часу годі віднайти.

Петро Гончар. На черешні, 2001. Полотно, темпера, 150х150

Загальний мистецтвознавчий контекст. Імена й твори колекції, що презентують український живопис і графіку від 1920-х років і до сьогодні, заслуговують на розлогі коментарі й мистецтвознавчі інтерпретації. Адже тут представлені художники майже всіх поколінь закарпатської мистецької школи від Адальберта Ерделі, Федора Манайла, Антона Кашшая до перформативних живописних експериментів Петра Ряски; вони стали фундаментальною основою колекції. Харківська школа взорується іменами Віктора Ковтуна, Миколи Деркача, Олександра Сердюка. Південноукраїнська мистецька школа світиться версіями білого Сергія Савченка, художньо вразливим письмом Миколи Мазура чи романтикою ексклюзивних робіт найцікавішого періоду творчості Валентина Алтанця, імпресією Альбіна Гавдзинського. Аналізуючи творчість Сергія Гнойового, Вартана Маркар’яна, Наталії Корф-Іванюк, Олексія Іванюка, можна ставити питання про народження полтавської мистецької школи. Найбільш кількісно представлена львівська та київська мистецька школи.

У колекції є благодатний матеріал для тих, хто працюватиме над темою творчих об’єднань. Зокрема сьогодні мало хто, мабуть, знає про одеську мистецьку групу АХА (Валентин Алтанець, Степан Химочка, Андрій Антонюк) – твори першого й останнього можна бачити в збірці. Системно зібрані твори митецького об’єднання «Братство Св. Аліпія» – Петро Гончар, Микола Малишко, Ніна Денисова, Василь Копайгоренко, Левко Воєдило. Об’єднання «БЖ-арт» представлене роботами Валерія Шкарупи, Петра Бевзи, Олексія Литвиненка, Миколи Журавля, Андрія Гуренка та ін.

Контекст арт-ринку. Колекціонеру й художнику сьогодні непросто втриматися від спокуси арт-ринком, який у нас хоч і доволі несформований, неструктурований, зовсім не підпорядкований законам економіки, але намагається претендувати на експертну оцінку творчості, на яку він таки не має права. Адже експертна оцінка має бути незалежна від ринку, а самі експерти – ангажовані в мистецький процес. Ринок пресує творчу особистість, бо нерідко обирає одного чи декількох лідерів, а творчість решти може оголосити епігонством.

Щоб ринок не зламав, мистцеві треба шукати сенси. Той рятівний шлях – у самоідентифікації через нашу етнічну культуру, котра сакралізована як жодна інша, котра є синтезом тисячолітніх екзистенційних поневірянь, закодованих і сконцентрованих в етнічній обрядовій системі, побудованій на чіткій космогонії. І яка в сенсовому й естетичному значенні – найдосконаліша і найправдивіша абстракція.

Михайло Поживанов орієнтується на тих мистців, хто веде діалог із душею і ретранслює нам його, даруючи вибух максимальної екзистенції.