13 листопада о 13:10

Невеселі яйця: куди йдуть агродотації

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

Корупція може мати багато обличь. Це не завжди прямий підкуп, як от передача посадовій особі валізи з грошима. Історія зі знаменитим «куроводом» Косюком – також корупція. Його кури несуться під приємний шурхіт купюр – настільки приємний і настільки інтенсивний, що дивуєшся, чому його «ряби» досі не відкладають золоті яйця – як у казці.

Втім, казка поки поширюється не так на птахофабрику, як на його власника. Вкотре згадувати яхти, маєтки та гвинтокрили Юрія Косюка вже навіть не комільфо. Земля кругла, трава зелена, а Косюк – надзвичайно багатий олігарх – це відомо кожному, хто живе в Україні. Як і те, що частина коштів Косюка надходить йому не у вигляді доходів від бізнесу, а у вигляді державних дотацій. За підсумками першої половини поточного року такі дотації істотно збагатили агробарона.

Портал відкритих даних e-data повідомив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницька птахофабрика», що належить холдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрія Косюка, в серпні отримало дві державні дотації на загальну суму 187,4 мільйона гривень. А 1 листопада цьому ж підприємству дісталося вже 618 мільйонів гривень – про це писала «Економічна правда». І це ще не вечір. Тобто – не кінець року. Проте вже зараз можна констатувати, що агрохолдинг радника президента, починаючи із січня, отримав більше третини від усіх передбачених у бюджеті коштів на підтримку сільського господарства.

(Зауважу в дужках, що у 2017 році «Миронівський хлібопродукт» Юрія Косюка та Ukrlandfarming Олега Бахматюка стали найбільшими вигодонабувачами від державних дотацій; всього їм дісталося 38% від виплачених аграріям коштів за всіма програмами або 1,9 млрд. грн. з 4,95 млрд. грн.).

Отож, з державної скарбниці летить пух і пір’я, коли мова заходить про Косюка. А мало б бути навпаки. Але Косюк сплатив податків до бюджетів різних рівнів на суму у 315 млн. грн., що, погодьмося, не надто вражає, коли на кону – подібні ставки. Перекіс такого фінансування довго й вперто не помічали у Гройсмана, аж доки ряд установ не влаштував невеличку аграрну moneyфестацію із залученням президента Порошенка в якості рефері.

На початку листопада до гаранта звернулися Аграрний союз України, Всеукраїнська аграрна рада, Всеукраїнська асоціація сільських і селищних рад, Українська аграрна конфедерація та асоціація «Український клуб аграрного бізнесу». Всі вони просили Порошенка про одне: переглянути неефективну державну підтримку аграрної галузі.

Наведу з їхньої відозви одну цитату: «Незважаючи на виділення у державному бюджеті безпрецедентних сум на державну підтримку українських аграріїв, реальні малі і середні сільгоспвиробники її практично не отримують… Ми вважаємо неприпустимим таке витрачання державних коштів в ситуації, коли відчувається гострий дефіцит бюджетного фінансування… невідкладних заходів щодо стимулювання розвитку національної економіки».

В перекладі на просту мову цей крик душі означає одне: пане президенте, перестаньте годувати тільки «своїх». Якщо вже краяти державний пиріг, то рівномірно й по справедливості. «Ми вважаємо за необхідне припинити виділення коштів на державну підтримку аграрного сектора, тому що події останніх років переконали нас в тому, що уряд і Верховна рада інституційно нездатні справедливо і ефективно їх розподіляти», – зазначають аграрії. І, можливо, мають рацію: аніж так розподіляти кошти, то краще не робити цього зовсім.

І це аж ніяк не помста: мовляв, якщо дотації не дісталися малому та середньому бізнесу, то хай вони не дістануться нікому. Аграрії зазначають, що опинилися в замкненому колі: їх не чують, й Кабмін на 2019 рік запланував ту ж схему розподілу фінансових вливань в агросектор, що діяла у 2018-му. А профільний парламентський комітет, розглядаючи відповідні документи, підтримав політику уряду. (Ще б пак: аграрне лобі у Верховній Раді є достатньо сильним). Він же (тобто комітет) відхилив усі пропозиції Всеукраїнської аграрної ради щодо спрямування бюджетних потоків на потреби малого й середнього бізнесу.

Пропозицій було декілька, і з-поміж їхнього числа відзначу дві: по-перше, йшлося про те, щоб обмежити суми компенсації відсоткової ставки за кредитами за програмою «Фінансова підтримка шляхом здешевлення кредитів» до 10 млн. грн. в одні руки. І, по-друге, про те, щоб зробити виплату дотацій за згаданою вище програмою пропорційною легальній виручці від продажу сільгосппродукції. І це, до речі, дуже мудрий підхід, котрий дозволив би створити реальний стимул для виходу з тіні малих фермерських господарств.

Однак все лишилося, як і було. Ба навіть більше: на недалеке майбутнє (2019 рік) відкинуто все ту ж неправильну фінансову проекцію. Вже третій рік поспіль державна підтримка аграрного сектору сягає значних цифр (так, у 2017-му сума, виділена на всі види дотацій, склала 5,379 млрд. грн.; виплачено з них було 4,950 млрд. грн., з котрих, як вже зазначалося, майже 2 мільярди відійшли Косюку та Бахматюку). Але толку з цих виплат – жодного. Власне, крім пари ситуативних бенефіціарів, ніхто не отримує від державних дотацій жодного задоволення.

І хоча результати реалізації програм держпідтримки аграріїв за десять місяців 2018 року показали повну неефективність обраної урядом моделі, проект державного бюджету в частині аграрних дотацій на 2019 рік практично повністю її скопіював. Для чого? Відповідь проста: для того, щоб заощадити на пересічних аграріях і догодити непересічним. Все тому ж таки аграрному лобі, котре вправно шантажує решту парламентських колег зривом голосування по бюджету.

Таким чином, до купи «траблів», котру аграріям створюють особливості українського оподаткування, додається ще й така очевидна несправедливість – майже демонстративна підтримка агрохолдінгів і майже демонстративне ігнорування малих та середніх фермерських господарств. І це при тому, що Гройсман неодноразово обіцяв підтримку аграрної сфери. Адже вона, за оцінками глави уряду, формує десь шосту частину від усієї виробленої в країні продукції, а тому вимагає неухильної допомоги від держави. Але у підсумку фінансові «милиці» від держави дістаються гігантам галузі, які і без того відмінно себе почувають.

І хай би якими далекими не були зараз від сільської тематики Гройсман з Порошенком, якими б глухими не були вони до звернень аграріїв, одну просту істину вони мають знати ще зі шкільного курсу ботаніки: що посієш, те й пожнеш. Плоди деградації галузі вони збиратимуть пізніше.

Джерело: Лівий берег

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.