Нові «грузини», або Чому в урядовці не беруть професіоналів

Цими днями наближається цікавий напівювілей. 5 років із моменту прибуття в Україну десанту іноземних фахівців. Звичайно, фіксованої дати в цієї події нема, але перші «грузини» проникли в наш уряд наприкінці 2014-го. Зараз здається, що то було в іншому житті. Але насправді ще зовсім недавно влада України сподівалася влити свіжу кров у чиновницький ескадрон – без корупції, без кумівства, натомість із повною професійною самовіддачею.

ukrinform.ua

Але не вийшло. Чому? З багатьох причин. Свого часу я їх аналізував, і повторюватися зараз немає сенсу. Зауважу лише, що з усіх численних закордонних спеціалістів при посадах наразі лишилися тільки двоє – Гізо Углава і досі працює в НАБУ, а Яніка Мерило, змінивши декілька крісел, перебуває в статусі радниці міністра цифрової трансформації Михайла Федорова.

Здавалося б, ця історія мала дечому навчити. А саме тому, що «імпортне виробництво» ще не гарантує якість. Не можна просто так узяти й перенести людину на цілком інший ґрунт, сподіваючись, що вона працюватиме на новому місці з тією ж самовіддачею, як і в себе на Батьківщині. Як не можна й ідеалізувати чиновника лише на тій підставі, що він народжений за кордоном і там будував свою кар’єру, хай навіть цілком успішну. Сам факт «прописки» ще нічого не означає. Можливо, це із запізненням зрозуміли в Порошенка, а можливо, й ні.

Але боротьба з профі стартувала задовго до Порошенка. Її розпочав та очолив ще Леонід Кучма. Саме він призначав за гроші (читай: хабарі) людей на необхідні їм посади задля вирішення власних, а не державних питань. Саме він породив українську олігархію. На зміну йому прийшов Віктор Ющенко, звільнивши чимало керівників середньої ланки. Наступна новела – прихід до влади Януковича-Азарова, котрі почали крутити динамо у зворотному напрямі. А далі – Петро Порошенко із законом про люстрацію і, нарешті, те, що ми маємо зараз.

Загалом українська правляча верхівка – це чергування «міцних господарників» та «державників». Кучма та Янукович відносилися до першої категорії, Ющенко та Порошенко – до другої. Ніхто так і не пояснив, що воно таке і чому бути одним або другим – круто. Але і ті, й ті сильно підвели Україну. Відтак настала ера специфічних «нових облич», діджиталізованих персонажів, вихідців із телевізора та Фейсбука. Іншими словами, настала ера Зеленського з усіма її наслідками.

Як збирали його команду, тобто кандидатів у депутати, – нагадувати немає сенсу. Як обирали уряд – теж. Виявилося, що справжнє життя складніше за телесценарій, треба шукати міністрів, а вони не знаходяться. Треба затикати всі діри, а кадровий голод такий, що й сказати незручно. Один невихований олігарх уже зараз зауважив, що обрані урядовці виявилися покидьками (було ще додано пару епітетів), а це, мабуть, означає, що грядуть масштабні чистки в команді президента.

Цього слід було очікувати: ті, хто прийшов на хвилі ейфорії, а також на переконанні, що «всі ми президенти», всі ми вміємо, знаємо та хочемо управляти державою, дуже скоро вперлися лобом у реальність. Нічого вони не вміли, нічого не знали, не мали досвіду й навіть приблизного уявлення про те, що на них чекає. Тому буде цілком логічно, якщо підуть звільнення першої хвилі людей, призначених на серйозні посади в державі. От тільки хто їх замінить?

За часів президентства Порошенка і прем’єрства Яценюка-Гройсмана одна хвиля трудових мігрантів змінювалася іншою: пішов Александр Квіташвілі – прийшла Уляна Супрун, зі скандалами подавав у відставку Міхеіл Саакашвілі, натомість із Польщі «виписали» Войцеха Бальчуна. Цьому коловороту закордонних фахівців поклала край лише зміна політичного періоду. Тож найбільше, чого я побоююся зараз, це того, що замість одних Зе-кадрів до керма стануть інші Зе-кадри.

Тоді ми знову побачимо на чолі міністерств та відомств близьких до «Кварталу 95» персон. Можливо, цього разу черга дійде до костюмерів, гримерів та прибиральниць. Якщо Володимир Зеленський піде стопами Петра Порошенка, то розвиток подій буде саме такий. Так, наш чинний гарант слушно каже про те, що ідеальних людей просто не буває. Але від нього ніхто й не чекає, що він знайде ідеал або людину із суперздібностями.

Достатньо лише роззирнутися довкола. Якщо у Порошенка були зациклені на закордонному досвіді, то у Зеленського – явний перекіс у бік нових облич, людей, котрі ніколи раніше не бували при владі. І те, й друге є повною маячнею. «Новизна» людини не гарантує її відмінних якостей як професіонала, вона гарантує лише повну відсутність досвіду.

Але загалом – якщо абстрагуватися і від Порошенка, і від Зеленського, і від всіх їхніх попередників – цікаво поставити питання про те, чому, власне, в Україні так не люблять призначати на посади професіоналів. Проаналізувати це – завдання для соціальних психологів, а я скажу лише про те, що лежить на поверхні.

Перша причина: треба працевлаштувати «своїх» людей. Назвемо це непотизмом, чи кумівством, чи корупційними зв’язками. «Свої» люди можуть бути різними, залежно від постаті головного працедавця. Для когось це – «донецькі», для когось – «дніпропетровські», для когось – «любі друзі» з національно-демократичного середовища, для когось – трупа «Кварталу 95» у повному складі. Персоналії тут неважливі, важливі наслідки. А вони – плачевні.

Причина номер два – з професіоналами (та ще й наділеними високими моральними якостями) буде неможливо домовитися. Бо вони ж (в ідеалі) захочуть робити свою роботу, а не виконувати забаганки офісу №1. З ними буде тяжко (або й неможливо) домовитися – на відміну від бездарних невігласів, згодних «служити» за синекуру з доброю платнею.

Нарешті є й третя причина, відома як ефект Даннінга-Крюгера (ефект профана). Це коли людина настільки некомпетентна, що не усвідомлює сама свою некомпетентність. При цьому ще й вважає свої здібності вищими за середні. А коли вона сама некомпетентна, то й оточуватиме себе таким самим віддзеркаленням. Набрати інших людей їй не дозволить її ж власна обмеженість.

Якщо наша нинішня влада саме така, то з цим уже нічого не поробиш. Але якщо вона керується переважно причиною номер один, то в неї ще є час зупинитися й перестати вивищувати «потрібних» людей. Хоча б з інстинкту самозбереження, який має підказати, що термін її «царювання» напряму залежить від адекватності ухвалених рішень. Бо українці вміють час від часу демонструвати, що запас терпіння у них вичерпаний. Тож мій заклик до всіх, від кого це залежить: збережіть себе і наймайте професіоналів. Може, як бонус у вас вийде навіть зберегти Україну. Хтозна…