«Оцифрована» ЦВК: чому 17 = 15

Проблема із Центрвиборчкомом не в тому, що число його членів несподівано зросло з 15 до 17. І навіть не в тому, що від числа «сімнадцять» неможливо вирахувати дві третини, тобто передбачений законом кворум. Проблема в тому, що про ЦВК взагалі так багато говорять, і що цифра «17» стала окремою темою для дискусій і для побудови різноманітних конспірологічних теорій.

…Коли ви приходите в супермаркет, вас хвилює, якій з партій – БПП, «Батьківщині», Опоблоку чи будь-кому іще – симпатизує касир? Ні, не хвилює. Його особа привертає вашу увагу? Ні, якщо тільки він поводиться адекватно. Адже що нам потрібно від касира? Щоб він швидко сканував штрих-коди, не махлював, правильно видавав здачу, та й загалом – тримав себе із вами коректно і максимально… непомітно.

Власне, те саме слід очікувати від ЦВК. Добра ЦВК = непомітна ЦВК. Її завдання в тому, щоб без непотрібних ексцесів оголосити переможця / переможців й зійти зі сцени до наступних виборів. Ми багато знаємо про закордонні аналоги українського Центрвиборчкому? Ні, небагато – з тієї простої причини, що останні не потрапляють у ньюсмейкери. Це тільки в Україні кількамільйонний Майдан може скандувати ім`я глави ЦВК у супроводі імперативу «Підрахуй!».

Це тільки в Україні довкола установи, що рахує голоси (не більше і не менше) закручується інтрига, котра триває кілька років – як мине ротація? хто кого куди й навіщо всуне та просуне (чи то пак пролобіює)? чиї інтереси буде відстоювати та чи інша персона та як на її призначення подивляться у тій чи іншій партії?

Між тим ЦВК повинна бути скучною. Невиразною. Тихою. Майже неживою – як рахівниця, котрою, по суті, вона і є. Коли ж Центрвиборчком стає суб’єктом чи об’єктом пристрастей та скандалів, це дуже поганий знак. Який сигналізує про те, що вся політична система – прогнила та корумпована.

А скандал тим часом вже розгорівся. І складно не погодитися із тими, хто вважає, що міняти закон під кожну політичну кон`юнктуру – означає як мінімум не поважати сам закон. Сьогодні карти на столі та зорі на небі зійшлися так, що вигідним є призначення саме сімнадцятьох членів ЦВК, а після парламентських виборів – коли до влади прийдуть нові партії і, відповідно, нові фракції, вигіднішим буде збільшити кількість цевекістів до двадцяти одного з половиною чи, навпаки, зменшити до семи з чвертю?!

Сьогодні ми враховуємо інтереси БПП та торгуємося за квоту для Опоблоку, а завтра – коли все переграється – порядок денний будуть диктувати інші політсили? І під ці самі інтереси будуть перепризначатися нові члени ЦВК? І так триватиме – вічно?

Безперечно, влада хотіла убезпечити себе від «несподіванок» під час підрахунку голосів, і вона свого домоглася. І – традиційно – владу анітрохи не хвилює те, яке враження справляють її дії. Тим більше, що відповідна ботоферма вже працює в соцмережах і видає овації з приводу того, як хвацько вдалося «розблокувати» роботу ЦВК.

Насправді ніхто нічого не розблокував. Навпаки – ситуацію лише зацементували. Бо і сьогодні, і вчора (і, напевно, завтра) Центральна виборча комісія залежала і залежатиме від «злоби дня» і від волі тих, хто днями зліпив до купи її новий склад. По суті, нових членів ЦВК – самим фактом їх призначення – обдарували тією самою «гречкою», яку беруть деякі несумлінні виборці від деяких нечистоплотних політиків.

Тепер вони – цевекісти та політики – міцно «гречкою» пов’язані. Як мінімум – до кінця каденції. Або перших, або других.

Чи можна змінити такий порядок речей? Теоретично – можна. Для цього варто повністю переробити закон про ЦВК бодай в частині формування комісії. Викинути з його тексту прив’язку членів ЦВК до квот парламентських фракцій. Закласти зовсім інші засади формування Центрвиборчкому. Які саме? Тут можливі варіанти. Але головне – обійтися без участі найбільш зацікавлених структур – політичних партій.

Але оскільки такі зміни до законодавства ці самі партії (в особі своїх парламентських представників) і затверджуватимуть, надії на їхнє успішне ухвалення дорівнюють нулю. А тому матимемо те, що маємо.

Тим часом в деяких країнах Європи – там, де нещодавно перейшли на електронне голосування – здійснюють повернення до статус кво. Чому? Тому що не в останню чергу діє суто психологічний момент, коли суспільство довіряє організаторам виборів, але не довіряє машині. Це, щоправда, не єдина причина.

Є й інші – зокрема, прецеденти втручання у перебіг виборів з боку спецслужб іноземних держав. От, хоча б, вибори у Сполучених Штатах в 2016 році… Є ситуації, коли стовідсотково гарантувати недоторканність процесу неможливо. Тому деякі держави навіть повертаються до паперової системи – наприклад, Нідерланди чи Норвегія. І тут найбільше вражає те, тамтешні «центрвиборчкоми» користуються більшою пошаною, аніж бездушні комп`ютери.

У нас, напевно, все було б навпаки. Бо «людський фактор» в українських умовах інколи дуже сильно гальмує процес. Тим паче, коли, згідно із законодавством, Центрвиборчком не тільки рахує голоси, а ще й оголошує вибори. Або ж не оголошує. Як це відбулося нещодавно із виборами до об’єднаних територіальних громад, котрі ЦВК поставив на паузу.

Саме так: захотів – заблокував вибори. Захотів – затягнув підрахунок. Захотів – сфальсифікував результат та мало не привів до влади того, кого насправді не обирали, як це було в 2004-му…

Словом, у нас Центрвиборчком з малопомітної контори розрісся до вершителя долі – і все завдяки потужному політичному лобі. Відмінусуємо лобі, оберемо незалежних рахівників – матимемо чесні вибори. Залишимо все як є – знову будемо висувати претензії до членів ЦВК, котрі – плоть від плоті того соціуму, в якому ми живемо.

І який ми всі спільними зусиллями побудували.