По кому подзвін? По кожному з нас…

Мені ніколи не було байдуже до питань довкілля й екології. Й зараз, переглядаючи книгу, котру написав важкого 2014-го, розумію, що в Україні мало що змінилося…

Із передмови до книги:

«На жаль, здобуття моєю країною незалежності виявилося недостатньо для утвердження в ній справді української влади. Здобуття моєю країною незалежності виявилося недостатньо для скасування екологічної катастрофи. Вона триває, розширюючись і поглиблюючись. Триває, тому що олігархічна влада виявилася ще цинічнішою й безжаліснішою до України. Члени Політбюро, секретарі всіх рангів нищили природу країни, але вони самі, їхні діти й онуки жили тут. Нинішні плутократи свої родини відправляють за кордон, а самі навідуються в Україну лише для того, аби особисто контролювати її розграбування.

Однак втрата ілюзій не означає втрату рішучості боротися за гідну справу. В цій книзі я не звертаюся до влади, зрозумівши марність закликів і рекомендацій. Я звертаюся до працівників металургійних комбінатів, слюсарів ЖЕКів, продавців із супермаркетів, студентів, пенсіонерів, учителів, лікарів, музикантів, поетів, фермерів – професія тут не має значення. Я звертаюся до людей, яким небайдужа своя доля, доля своїх дітей і онуків, доля країни. Переконаний, що тільки вони, об’єднавшись, ставши громадянським суспільством, можуть зупинити катастрофу.

Тому в книзі багато говориться про хвороби, спричинені поганою екологією, забруднення повітря, річок, морів, земель. І мало – про чудові природоохоронні технологї, які треба впроваджувати, про нові природоохоронні закони й програми, які варто ухвалити. Переконаний, що закони й технології будуть, але тільки після того, як в Україні встановиться справді українська влада».