Примус до комунального щастя

Коли українська влада бажає щось отримати від населення, вона починає діяти воістину єзуїтськими методами. Яскравий приклад тому – ситуація з метрополітеном, де, ґвалтуючи здоровий глузд та киян, продовжують видавати в одні руки один жетон. Судячи зі скарг на те, що на багатьох станціях чомусь (чомусь!) не працюють термінали для оплати проїзду банківською картою, тут мова може йти про примус до купівлі проїзного квитка. А такий багаторазовий квиток, згідно із підрахунками, може бути вигідним тільки якщо «кататися» підземкою щонайменше по десять разів на дню.

«Не можеш – поможемо, не хочеш – примусимо», – за таким принципом діють чиновники і у комунальній сфері – щоправда, з однією поправкою: допомагати ніхто нікому насправді не збирається. Нині киян примушують до встановлення газових лічильників – причому за власний кошт, позаяк із безкоштовними заявками «Київгаз» просто не годен впоратися. Це ще одна «хитра» схема, яка впроваджується приблизно тими ж самими методами, що ж відмова від жетонів.

Вочевидь, щоб відволікти киян від нав’язливих думок про гарячу воду, котру частина міста не бачила з самої весни, нам підкидають новий квест – під назвою «заплати за газ і не помри голодною смертю». Річ у тім, що тепер ціна побутового газу буде залежати від сезону. Як не складно здогадатися, це пов’язано із тим, що, на думку владців, у холодні місяці містяни мають «шкідливу» звичку грітися біля своїх плит. А, отже, мають й платити більше. Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, треба трохи відмотати плівку назад.

Отже, нещодавно в Київському адміністративному суді уряд програв суперечку з приватними газовиками щодо норм споживання блакитного палива в квартирах без лічильників газу. Підсумком цієї події стало те, що Кабмін підготував проект постанови з більш як удвічі вищими нормами, ніж нині. Відтак протягом опалювального сезону газ підскочить у ціні в два рази. А все тому, що споживачі «нераціонально» використовують блакитне паливо – не лише для приготування їжі на газу, але ще й для обігріву помешкань.

Така новина є не зовсім новиною, даруйте за тавтологію. Ціну на газ вже намагалися ситуативно підвищити тим домогосподарствам, у яких було відсутнє гаряче водопостачання – при цьому ніхто не розбирався, чи дійсно власники помешкань гріють воду на газу для миття, чи, може, віддають перевагу тому, щоб закаляти організм і митися холодною. В Києві (та й в Україні в цілому) кожну проблему, котра виникає не з вини містян (відсутність гарячої води, недостатність опалення взимку) намагаються «навісити» на споживачів – замість вибачень перед ними за «тимчасові незручності» та якнайскорішого її розв’язання.

Однак повернемося до газу. А також до уряду, котрий вирішив у свій спосіб навчити киян ощадливості. До чого призведе підвищення цін на газ в опалювальний період? У міністерстві енергетики сподіваються, що до встановлення лічильників. Але колись у відомстві так само сподівалися, що нинішні (нижчі) тарифи призведуть до цього ж, адже газовики, напевно, не захочуть терпіти збитки й пришвидшать процес встановлення облікових приладів.

Розрахунок виявився хибним: газовики не квапилися. Згідно із планами уряду, всі домогосподарства мали б бути обладнані лічильниками ще до кінця 2017 року. Нині вже 2018-ий перевалив за свій екватор, а до повального встановлення лічильників – як до Місяця. Недарма виконання цієї вимоги відтермінували до 2021-го, а тепер, вочевидь, вирішили змусити братися за встановлення лічильників самого споживача. Щоправда, «Київгаз» обіцяє впоратися до вказаного вище дедлайну, але журналісти порахували, що якщо встановлення індивідуальних лічильників йтиме такими темпами, як зараз, газовикам знадобляться не 3 роки, а всі 14.

В якості «виходу» з ситуації споживачам «пішли назустріч», дозволивши… самостійно встановлювати газові лічильники. Іншими словами – самотужки за них платити. Враховуючи, що вартість приладу стартує від 3 тисяч гривень, кількість бажаючих бігти по лічильники аж ніяк не зашкалює. На вказану суму пенсіонер міг сплачувати за досі чинним нормативом споживання по 23 гривні в місяць упродовж десятиліття, а сім’я, приміром, з чотирьох осіб – три роки. Але уряд подібний розклад не влаштовує.

Тепер, коли в опалювальний період газ суттєво додасть в ціні, за приладами обліку підуть, мабуть, навіть ті, хто категорично відкидав подібну ймовірність. Адже треба якось викручуватися. І це, зауважимо, при тому, що вартість газу для населення іще не зростала, як цього вимагає МВФ. Вирішення даного питання (тобто підвищення ціни на газ, яке може коливатися в коридорі від 30% до 60%) Гройсман відклав до 1 вересня. Звісно, владі дуже хотілося б не зачіпати цю болючу тему як мінімум до президентських виборів, але на кону – черговий транш від МВФ.

Отже, якщо на загальне зростання ціни на газ накласти ще й сезонне, помножити зростаючу вартість газу на неминуче здорожчання гарячої води та тепла, а ще й доплюсувавати до подібних трат купівлю за власний кошт лічильник, то можна сказати, що по кишенях українців (киян зокрема) готується значний удар. Такий стан речей не може подобатися, але ми живемо в умовах якщо не політичного, то економічного тоталітаризму, коли нашими (не захмарними) доходами влада розпоряджається так, як їй заманеться. І далі ситуація буде лише консервуватися, якщо ми, звісно, не внесемо у неї корективи – хоча б на найближчих виборів, котрі – як інструмент поки не скасованої політичної демократії – нам ще доступні.