Садиба Мурашка: як перетворити пам’ятку на непотріб

Усунення київської влади від охорони пам’яток історії має логічним наслідком руйнування цих пам’яток. А також – скандали, побудовані на конфлікті інтересів тих, хто бажав би звести на місці старовинної будівлі чи археологічної знахідки черговий ТРЦ, та громадськості, котра продовжує відстоювати напівзруйнований артефакт. Для Києва «кейси» про те, як нахабніє забудовник, б’ються активісти та умиває руки міська влада, є типовими. Ми вже згадували про невеселу долю Гостиного двору, Поштової площі, нині ж у фокусі – садиба Мурашка, іще один об’єкт, приречений скніти у незрозумілому статусі – замість того, аби бути однією з родзинок міста.

Історія будівлі

Комплекс будівель на Малій Житомирській під номерами 12-14 знаходиться зовсім поруч із Майданом Незалежності – там, де традиційно розгортаються українські революції. І це доволі символічно: прекрасна пам’ятка, відома як садиба Мурашка, руйнується на очах соціуму, котрий, попри всі Майдани, так і не став господарем у місті та державі. При цьому, що є важливим, будівля віднесена до «Червоної книги культурної спадщини України».

Унікальність садиби Мурашка в тому, що вона складається з маєтку, прибуткового будинку та флігеля, у побудові яких використані різні архітектурні стилі – від ренесансно-барокових форм до пізнього класицизму. Будівлі оздоблено сандриками (невеличкими карнизами над вікнами та дверми) й пілястрами (вертикальними виступами на стіні, що зображують умовну колону).

Садиба Мурашка перетворилася, по суті, на руїну. Фото www.segodnya.ua

З моменту спорудження в 1858 році будівля була одноповерховою та належала Флорентію Бровінському, пізніше Петру Григоровичу-Барському, а в 1896 році її викупив власник іконостасної майстерні – Олександр Іванович Мурашко, вітчим відомого живописця Олександра Олександровича Мурашка. У 1898 році архітектором Миколою Вишневським був зведений триповерховий прибутковий будинок, який складався із трьох трикімнатних і трьох семикімнатних квартир, що здавалися в найм.

У радянський період націоналізована будівля використовувалася як Будинок культури для сліпих, в той же період рішенням виконавчого комітету Київради народних депутатів від 22.11.1982 р. № 1804 садибу Мурашка включено до переліку пам’яток історії та архітектури місцевого значення. На початку 90-тих років статус садиби не викликав сумнівів. Комплекс будівель належав місту, було піднято питання їх аварійності, відповідно, – й ремонту та переселення мешканців. Згодом події набули доволі драматичного забарвлення.

«Останній з могікан»

Про пережите протягом останніх 20 років розповідає останній мешканець садиби Мурашка – киянин Олександр Глухов. Він та його родина – єдині, хто продовжує проживати у будівлі й чинити спротив спробам перетворити її на купу брухту. «За радянських часів садиба Мурашка ще перебувала у нормальному стані, — каже Олександр. — Я мешкаю тут з 1992 року і можу сказати, що на той час умови проживання були досить пристойними. Але вже в середині дев’яностих років міські чиновники вирішили, що всі чотири будинки підлягають негайній реконструкції. І тому жителів треба терміново виселяти. Квартири були здебільшого комунальні, мої сусіди не чинили опору, їх вдалося виселити без особливого шуму. Мене ж з родиною вирішили переселити на Троєщину. Від цієї ідеї я був не в захваті і почав судитися з адміністрацією за право жити у власній квартирі».

Далі події розвивалися наступним чином: у 2007 році будинок відключили від опалення, аргументуючи це застарілою системою, яка не підлягає ремонту. Проте вже у 2008 році з істотними порушенням пам’ятку архітектури передали у володіння ТОВ «Пантеон-Інвест». Новий власник, згідно із законодавством, повинен був укласти охоронний договір на утримання пам’яток, але цього не відбулося. Зворотні санкції органом охорони культурної спадщини не застосовувалися. «Пантеон-Інвест» скерував до садиби Мурашка охорону, яка тут же зайшла у клінч з останнім мешканцем будинку.

Комплекс будівель був відключений від опалення у 2007 році, що не могло не позначитися на його стані. Фото www.segodnya.ua

І знову – слово Олександру Глухову: «З охороною у мене постійно виникали конфлікти. Візуально вони мало відрізнялися від звичайних бандитів — і за поведінкою, і за манерою спілкуватись. Понад це, іноді я взагалі не був впевнений, чи вони психічно здорові. Щоразу, йдучи на роботу, я хвилювався за свою дружину та дочку, оскільки не знав, що цим людям може прийти в голову. Найогиднішим було усвідомлення того, що нічого ти з ними вдіяти не можеш — адже мій будинок знаходився у приватній власності їхніх роботодавців. І така безкарність породжувала зухвалість — одного разу вони вихвалялися «посадити під замок» моїх друзів, які приходили у гості».

«Навіть після того, як будинки повернули місту, охорона нікуди не йшла і продовжувала сидіти в колишній крамниці, — продовжує Глухов. — Вони посилалися на те, що з ними укладений договір, і зовсім не зважали, що їхній роботодавець — вже не власник цих будинків. Тож мені довелося витратити чимало зусиль, щоб змусити їх забратися геть — на мої численні скарги чиновники лише безпорадно розводили руками. Своє насиджене місце охоронці покинули лише після того, як я прийшов до них з поліцією».

Паралельно із цим Глухов вів активну боротьбу у судах. Значною мірою завдяки саме його зусиллям садиба Мурашка повернулася до комунальної власності. По пам’ятці було проведено понад 40 судових засідань, і у кожному з них Олександр брав участь.

Лише у квітні 2015 року Генеральна прокуратура України відстояла у Верховному суді інтереси київської громади та добилася визнання недійсною передачу в приватну власність будинків по вул. Мала Житомирська, № 12-А, 12-Б, 14-А, 14-Б.

Відновлюванні роботи у садибі Мурашка почалися тільки в 2106 році. Фото www.segodnya.ua

Що далі?

Відтак у 2016 році розпочато роботи по відновленню історичної пам’ятки. Згідно з інформацією Департаменту культури КМДА, впродовж 2016-2017 років підрядними організаціями були виконані роботи з ліквідації звалища побутового та будівельного сміття у приміщені будівлі по вул. Малій Житомирській, 14-А та на прилеглій території. Також виконані роботи з підвищення міцності та жорсткості стінових конструкцій будинку. Плюс демонтовано залишки існуючих конструкцій дерев’яного перекриття – їх  замінено на збірно-монолітні. Станом на квітень 2018 року було освоєно кошти у сумі 1 млн. 148 тис. грн.

«Всі чотири будинки будуть відреставровані, але їхнє функціональне призначення досі невідоме, — розповідає Олександр Глухов, котрий тримає ситуацію на контролі. — Я постійно контактую з Департаментом культури, вони охоче спілкуються зі мною і розповідають про всі заплановані роботи. Але процес відверто пробуксовує».

Останній оборонець та мешканець садиби Мурашка – Олександр Глухов. Завдяки його наполегливості будівлю повернули до комунальної власності. Фото hmarochos.kiev.ua

Зараз, додає він, в одному з будинків садиби, що під номером 14, замінили перекриття, підправили стіни й зробили стелю між поверхами. Крім того, звідси вивезли майже все сміття, накопичене за багато років. Але «за цей час у Китаї вже зводять місто з усією інфраструктурою», — каже Глухов.  Він сподівається, що в КМДА не зволікатимуть із запланованими реставраційними роботами.

У це справді дуже хотілося б вірити. Але з початку 2018 року роботи не продовжуються. Департамент культури аргументує це неможливістю встановити баштовий кран, оскільки будинок не повністю відселений. А перебування на будівельному майданчику сторонніх осіб є порушенням державних будівельних норм. Отож, скидається на те, що ситуація знову – у глухому куті.