01 жовтня о 15:48

Стогони з полів, або як видоїти фермера

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

У казках позитивний персонаж дуже часто годує цілу обойму спиногризів. Наприклад, Попелюшка обслуговує і мачуху, і татка, і сестер-дармоїдів. Фінал завжди хепі-ендовий: всі праведні трудівники отримують півцарства і коня, а всі лінюхи йдуть до біса. Життя в Україні – далеко не казка. У нас фермери годують країну та відтягують її від прірви, а країна (читай: влада) лише копає ногами своїх же рятівників. А якщо конкретніше, то видоює їх як може. Зокрема, дотискаючи податками. Це така приказка, а далі…

А далі буде скучний текст, бо підуть одні цифри. Але їх треба прийняти та переварити, як гіркі ліки. Отже, що таке аграрний сектор для України? Це 40% валютної виручки. Це від 15 до 17% ВВП країни. Із цих 15-17% ВВП 65 процентів забезпечує середній аграрний бізнес. На великі агрохолдинги (котрі, до речі, успішно висмоктують з держбюджету відведені на підтримку галузі дотації) припадає лише 5,6 млн. з наявних в Україні 42,7 млн. гектарів землі. Це – з відкритих даних Держгеокадастру.

Приблизно такі ж цифри називають і в Центрі економічних стратегій. Земельний банк агрогігантів становить лише 15% земель с/г призначення. А 85% землі обробляється малими, середніми фермерами та домогосподарствами. Із основними категоріями годувальників розібралися, а тепер подивимося, чи легко живеться середньостатистичному дрібному чи середньому фермеру? Ні, не легко. На нього лягає значний податковий тиск. Який саме – ілюструє «Податковий агроконтроль», котрий провів наступні підрахунки.

Для аналізу там взяли підприємство, що володіє 2,5 тис. га землі. Це – середній сектор. Валовий річний дохід таких сільгоспвиробників становить 30 млн. гривень. Що підприємство відраховує державі? Передусім, єдиний податок. Цього року сума податку склала 874 тис. грн.

Наступна складова — податок з оренди земель державної комунальної власності. Ці гроші йдуть до місцевого бюджету. Цього року туди відрахували 515 тис. грн. Крім цього, господарство сплачує екологічний та податок на надра. Перший — збір за забруднення природного навколишнього середовища. Надра — податок за використання води для догляду за тваринами, поливу тощо. Сума цих податків близько 10-15 тис. грн кожен.

Також господарство є платником ПДВ. Відповідно, в держбюджет за рік йде близько 1 млн грн. На цьому у податках до місцевого та державного бюджетів ми ставимо крапку. Наступна частина відрахувань — соціальна. Єдиний соціальний внесок: цього року він складає 22% від заробітної плати, на яку підприємство не скупиться і віддає своїм працівникам близько 2,5-3 млн. грн. на рік. А відтак сплачує 550-700 тис. грн ЄСВ. Також з фонду оплати праці відраховують військовий збір та податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) — 18% та 1,5% відповідно, що разом складає близько 44 тис. грн.

Разом визначаємо, що за рік підприємство сплачує 3,86 млн. грн. податків. Це значна сума, адже з доходів іще виплачується заробітна плата, комунальні послуги, витрачаються певні суми, котрі мають покрити амортизацію техніки (чи закупівлю нової), закуповується уся необхідна агропродукція, зокрема, добрива, котрі в Україні є найдорожчими, бо належать до сфери інтересів олігарха-монополіста. Зауважу, що держава при цьому не те, що б зовсім стоїть осторонь, але дивиться дещо в інший бік.

Відомо, що влада (в особі уряду тощо) любить гладить по голівці великих агробаронів. Їх дотують та всіляко підтримують. Вже доводилося писати раніше, що, наприклад, за січень-жовтень 2017-го «Миронівський хлібопродукт» Юрія Косюка отримав 1,4 млрд. грн. державних дотацій, тоді як сплатив податків до бюджетів різних рівнів на суму у 315 млн. грн. Не скажеш, чи гра варта свічок, чи не так? Подібний перекіс у Гройсмана воліють не помічати, але мова зараз не про це.

Повернемося до бід дрібних та середніх фермерів. Наразі виходить так, що малі підприємства витрачають на земельний податок значно більше, ніж великі агрохолдинги – і все через систему оподаткування. Остання потребує змін, і, зокрема, скасування будь-яких привілеїв та нульової ставки для, приміром, Академії аграрних наук та інших власників землі, котра має комерційну цінність. Але те, що держава може (і повинна) забезпечити – зокрема, пільгові кредити для молодих фермерських сімей, спрощене оподаткування абощо, вона повинна повсякчас пропонувати аграріям.

Адже наш агробізнес поставлено в умови, коли порятунок потопаючих – справа їхніх власних рук. Потопаючі все ще бовтаються у воді, але з таким ставленням з боку тих, хто стоїть на березі – рано чи пізно підуть на дно. Або в Польщу. Тож насправді ця проблема є більшою за вузькогалузеву. А відтак не може не хвилювати й такого міського жителя як я. Колись цивілізація починалася з аграрних вмінь та знань. Міста з’явилися пізніше, вже маючи під собою міцний фундамент. Та й зараз, в еру IT-технологій, ніхто не скасовував щоденне триразове харчування. А їмо ми не мікросхеми, а все ті ж банальні злакові, овочі та фрукти, а то й – м’ясце із сальцем. Яке, погодьмося, саме собою на стіл не прибіжить. Не в казці ж живемо, далебі…

 

Джерело: lb.ua

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.