Warning: include_once(/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php): failed to open stream: No such file or directory in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5

Warning: include_once(): Failed opening '/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php' for inclusion (include_path='.:/usr/local/php71cgi/lib/php') in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5
Так втрачається гідність / Магдебурзьке право
10 грудня о 09:24

Так втрачається гідність

Наталія Лебідь
Головний редактор сайту "Магдебурзьке право"

Дні, коли в твоєму київському житлі наявні всі п’ять благ цивілізації, можна перерахувати по пальцях. Якщо є холодна вода, то 99%, що нема гарячої. Якщо є опалення, то барахлить електрика. Газ, щоправда, є завжди. Поки що. А щодо опалення… Пам’ятаєте, як у 1990-ті нас лякали рекетирами, котрі катували людей розпеченою праскою та приковуванням до батареї? В твою батарею можна загорнутися як в боа і носити її на плечах. Вона випромінює ніжне літепло. І жодних катувань жаром. Радше – холодом.

Холодно…

Вночі ти перевертаєшся з боку на бік і прокидаєшся, ткнувшись носом у крижану половину подушки, ще не нагріту твоїм теплом. Вдень ти навірчуєш на себе мільйон светрів та шкарпеток. У американців був фільм «Людина-метелик» з Річардом Гіром, ну а ти – людина-кокон.

Прийшовши з роботи, ти не маєш цікавішого заняття, аніж тарабанити на кухню баняки і гріти в них воду. Не в усіх старих будинках можна встановити бойлер. І справа тут не в грошах, а у стані електромереж. Теоретично можна змінити будинок. Ти думаєш про це, коли ллєш на себе – кухоль за кухолем – воду з величезної каструлі. Ти думаєш про це, коли танцюєш на холодних кахлях та ловиш дрижаки, перебігаючи з лазнички до кімнати, де вже увімкнено обігрівач.

Можна змінити будинок. Можна змінити місто. А можна – й країну. Ти відверто втомилася оскотинюватися. І не мати елементарного – гарячої води та тепла.

Вже якщо міняти, то міняти.

До речі, про зміни. Маленька Естонія поміняла 100% комунікацій, що дісталися у спадок від СРСР. Маленька Естонія настільки маленька, що не має майже нічого. Жодних тобі покладів газу – ані природного, ані сланцевого. Ані шикарних курортів. Ані казино та інших «заманух» для товтосумів. Ані офшорів. Це не Кіпр, не Люксембург і не Монако. Але Естонія – змогла. Там ні в кого не судомить суглоби від постійного бабрання у крижаній воді.

Ти заздриш. Заздриш майже до сліз. До стиснутих у німій люті кулаків. В деяких районах Києва гарячої води нема з квітня. У тебе, на Виноградарі, вона зникла в липні. Раз чи два проблимнула на початку «опалювального сезону». І знову зникла. Ти підозрюєш, що – назавжди.

Ти – журналіст, і щодня читаєш недолугі пояснення влади щодо того, що труби – іржаві. А оскільки в них тривалий час не було води, то вони проіржавіли ще сильніше. Струхнявіли на порох. Власне, розпалися та розклалися як труп. Труби-трупи треба викидати на сміття і прокладати нові комунікації. Але це – мільйони, ба навіть мільярди. А Кличко та КМДА зібрали ще не весь закордонний досвід. Ще не у всіх столицях світу побували київські владці за бюджетний кошт. Вони знов ладнають валізи і кудись літять. А труби? А труби – пролітають.

І все це разом узяте до болі нагадує твоє радянське отроцтво та юність. Бо ти походила не з партноменклатурної сім’ї, а зі звичайної родини злиденних трудяг. А відтак у твої 12-15, коли ти вже почувалася дівчиною, не було нічого, що цю саму дівчину творить і складає. Ані доброї білизни. Ані косметики та кремів (крім «Дєтскаго», купленого в аптеці). Ані нормальних парфюмів та дезодорантів. Ані навіть манікюрного набору (перший тобі подарували на 17-річчя, коли на дворі вже стояв 1991-ий).

Напевно, хлопчикам за совка було простіше. Власна ущербність не накривала їх з такою відчайдушною силою. Але ти – ти! – досі згадуєш свою пару капронових колгот, яку ти намагалася розтягнути на рік. Вони були пошрамовані швами, бо дістати нові було неможливо або надто проблематично. В усякому разі, тобі, 13-річній, це завдання було не під силу.

Але ти точно знала й тоді, і зараз – тебе було обкрадено. Тоді – через тотальний дефіцит, зараз – через підлість, жадібність, непокараність ділків при владі. Тебе вже позбавляли гідності на початку життя, і ти не бажаєш, аби історія повторилася у зрілі роки.

Ти хочеш чутися людиною. Чисто вимитою та зігрітою. Тобі здається, що ти вимагаєш не щось надзвичайне, а лише те, що входить до базових потреб цивілізованого соціуму. Те, що є основою «піраміди Маслоу». І поки ти не отримуєш цього мінімуму, тобі немає діла й до максимуму.

Ти вже сприймаєш як майже належне неприбрані тротуари і напхом напхані смердючі маршрутки. Поламані сходинки, сліпі ліхтарі, невивезене сміття, спиляні дерева парків, вивернуті з землі бетонні плити пішохідних доріжок. Тотальне хамство та агресію довкола.

Ти відчуваєш, що падаєш все нижче і нижче. Твоє місто більше не зветься Києвом. Воно зветься Глухим Кутом. І ти в цьому куті – загнаний звір, котрий все ще намагається докричатися до когось.

Докричатися і бути почутим. Аби не втратити рештки себе.

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.