Warning: include_once(/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php): failed to open stream: No such file or directory in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5

Warning: include_once(): Failed opening '/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php' for inclusion (include_path='.:/usr/local/php71cgi/lib/php') in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5
Війна з пластиком: як очистити Київ від сміття / Магдебурзьке право
04 січня о 10:34

Війна з пластиком: як очистити Київ від сміття

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

Іще не виросло те покоління, котре застало б повністю розкладений пластик – за різними оцінками, подібний процес може займати від сотні до кількох сотень років. Наші далекі нащадки, а точніше – нащадки наших нащадків – «розрулюватимуть» проблему із пластиком, котру створило ХХ століття. Втім, цивілізований світ вже давно збагнув масштаби біди й не стоїть на місці, намагаючись мінімізувати негативні наслідки. Піонером в цьому відношенні стала Німеччина, яка першою розробила та реалізувала норми утилізації та вторинної переробки полімерних відходів.

Але йти шляхом вторинної переробки – замало. Євросоюз готується до повної заборони пластикового посуду, соломинок для пиття, целофанових пакетів тощо. Остаточна відмова від подібної продукції має бути запроваджена до 2021 року. Трендом доби стають біорозкладні матеріали – виробники будуть змушені використовувати саме їх або ж (у протилежному випадку) платити величезні штрафи та відшкодовувати завдані екології збитки. Дисциплінуватися доведеться й споживачу. Так, у деяких країнах впроваджена депозитна система, коли ціна пляшки не є ринковою, а завищена для того, щоб заохочувати людей приносити використану пляшку в супермаркети.

На подібну тему можна говорити багато та розлого, однак моя колонка – не про загальносвітову боротьбу з пластиком. Якщо зосередитися на Києві, то не можна не констатувати: місто по вуха – у смітті, значна (ба навіть переважна) частина якого – це полімерні відходи. І проблема не лише в тому, що сміття це погано та нерегулярно прибирають (тут – окремий набір претензій, адресований комунальним службам). Проблема в тому, що «злоба дня» вимагає позбуватися пластику та йти в ногу з рештою цивілізованого світу.

Однак слід розуміти, що окремо взяте місто нічого не зможе вдіяти, якщо буде синергії на загальнодержавному рівні, і якщо відповідні рішення не ухвалюватиме український уряд. Пригадую, як на сайті Київради з’явилася петиція щодо заборони використання та продажу одноразових поліетиленових пакетів. Це питання так і застрягло на стадії опрацьовування, яке обіцяє бути нескінченно довгим. Щоправда, профільна комісія Київради постановила «взяти до відома» заслухану з цього приводу інформацію. Але те, що проект рішення щодо заборони погоджено на засіданні згаданої комісії, нічого принципово не змінює.

Органи місцевого самоврядування не можуть заборонити продаж тих чи інших товарів чи призначати штрафи за їхню реалізацію. Тому рішення Київради, навіть якщо воно буде позитивним і його підтримають депутати, матиме лише рекомендаційний характер. Для ефективнішої боротьби з пластиком потрібен закон, прийнятий на рівні Верховної Ради, котра відповідної ініціативи поки що не проявляла. Щоправда, 27 грудня 2018 року президент Порошенко звернувся до прем’єра Гройсмана із проханням комплексно вирішити проблему засмічення країни поліетиленовими пакетами.

Він же й наголосив на тому, що в Україні законодавчо не обмежено використання полімерних пакетів, а низька вартість i доступність створює переваги перед іншими пакувальними продуктами. Що ж, коли до справи береться, як кажуть зараз, «цілий Порошенко», то вона, напевно, зрушить з місця. Але все таки неясно, чи вскочить Україна до потягу, котрий вже рушив, і чи встигне до 2021-го ухвалити відповідний законодавчий пакет та перейти на нові рейки господарювання. Відтак «маємо те, що маємо», й боремося саме й з цим.

Що влада Києва може реально зробити для того, аби наблизити для містян безпластикове майбутнє? Я пропоную зосередитися на зборі полімерних відходів. Перший етапом має стати реальне та ретельне сортування сміття. Наразі Київ провалив це завдання на 99%. Поодинокі зусилля екологічних активістів не приносять плодів. Значна частина відповідальності лежить на комунальних службах, котрі не дбають про достатню кількість контейнерів для сміття різного штибу та про своєчасне і правильне випорожнення цих контейнерів.

Втім, до кожного сміттєвого баку не приставиш двірника і – тим паче – поліцейського. Та й репресивні заходи загалом не надто допоможуть розв`язати проблему. Якщо ж свідомість киян все ще знаходиться на недостатньо високому рівні, то слід заохочувати їх економічними методами. Простіше кажучи – платити за зібране та здане на визначені пункти сміття. Мені можуть зауважити, що подібні програми вже діють – так само, як діють й пункти прийому вторинних відходів. Все так і є: в Україні 1 кг пластику (приблизно 24 пляшки) коштує в середньому 5 гривень, і якщо усім будинком зібрати тонну, можна заробити щонайменше 5 тисяч гривень, які своєю чергою спрямувати на облаштування території.

Однак, вочевидь, гроші, скеровані на благо цілого будинку, є малою втіхою та недостатнім стимулом. Тому винагороду за здане сміття слід персоналізувати. Мене дуже надихає приклад стамбульців, а, точніше – стамбульського метро, де на одній зі станцій встановлено автомат, до якого можна вкинути пластикову пляшку, отримавши натомість трохи грошей. Так, за пластикову пляшку об’ємом 0,33 літра на транспортну карту надходить два турецьких центи, за 0,5-літрову – три центи, а за 1,5-літрову – шість. За алюмінієві банки дають більше – по дев’ять турецьких центів за півлітрову банку.

Зауважу, що проїзд у стамбульському метро коштує 2,6 турецькі ліри. Або – в перекладі на відходи – 28 алюмінієвих бляшанок. В київську підземку пасажири дуже часто спускаються разом із напоями, і лише найбільш дисципліновані з них довозять порожню тару до найближчого сміттєвого баку. Я не бачу особливих проблем із встановленням подібних автоматів у столичному метрополітені. Та й загалом – по всьому місту. Кошти за зданий пластик чи використаний алюміній можуть надходити як на картку, якою розраховуються в метро, так і на банківську картку. Або й на знамениту «карточку киянина» – все це деталі, які будуть допрацьовуватися в процесі реалізації проекту.

А поки що, як я вже наголошував, важливо персоніфікувати вигоду від зданого вторинного продукту. У місцях скупчення киян мають бути встановлені автомати для збору пластику / алюмінієвих банок / поліетиленових пакетів тощо. За символічну винагороду (яка згодом виллється у суттєвішу суму) містяни вкидатимуть у подібні агрегати використану тару. Це не панацея від проблеми пластику в цілому, але це – перший вагомий крок до того, аби очистити Київ від надміру полімерного сміття.

Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.