20 листопада о 10:12

Вступ до ЄС: більше реалізму

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

Боюся, що зі вступом до ЄС співвітчизників може накрити така ж хвиля розчарування, як і з українським контрнаступом. Ще б пак: не подали обивателю, бійцю диванних військ, готову перемогу на таці. Яскраву, красиву перемогу зі звільненим до кінця 2023-го Кримом та повішеним на Хрещатику Путіним. І почалася «зрада». А те, що перемога має свою – надвисоку – ціну, до свідомості обивателя, котрий зовсім був розслабився в очікуванні кінця війни, доходить важко.

bsmu.edu.ua

Так само і з євроінтеграцією. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що ЄК рекомендуватиме Європейській Раді розпочати переговори про вступ України в Євросоюз, бо наразі нами виконано понад 90% реформ. Похвала єврочиновниці, звісно, важить чимало, проте не забуваймо, що та ж таки фон дер Ляєн додала, що остаточний звіт Єврокомісії про завершення втілення Україною необхідних реформ буде представлено у березні 2024 року.

А до березня відбудеться ще вкрай важливе для нас засідання Ради ЄС, на якому буде ухвалено (або ні) основне політичне рішення щодо початку переговорів про вступ з Україною. Подія ця запланована на грудень, і попри позитивний висновок Єврокомісії та надані нею рекомендації, ми не можемо бути стовідсотково впевненими у тому, що представники урядів 27 країн, з яких складається Рада і які ухвалюють рішення консенсусом, проголосують за старт процесу.

Так, дійсно, на сьогодні Україну похвалили за: 1) впровадження конкурсного добору суддів Конституційного суду; 2) перевірку доброчесності кандидатів у члени Вищої ради правосуддя та створення Вищої кваліфікаційної комісії суддів; 3) боротьбу з відмиванням грошей та стратегічний план реформування всього правоохоронного сектору; 4) реформу у сфері медіа та приведення законодавства у відповідність із Директивою ЄС про аудіовізуальні медіапослуги. Це ті чотири пункти, які ми успішно виконали.

Натомість є три, ще не виконаних. У рамках боротьби з корупцією Україна так і не призначила нового керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та директора НАБУ, не ухвалила закон про лобізм і не прийняла до відома усі рекомендації у частині законодавства про національні меншини. Припустимо, ми дамо собі раду з керівництвом САП та НАБУ, а парламент у стислі терміни розгляне та ухвалить закон про лобізм (хоча епопея з ухваленням цього закону триває ще з часів президентства Кучми). В цьому випадку залишиться ще закон про нацменшини. Його нова редакція (після тієї, котра функціонувала з 1992 року) вступила в дію 1 липня 2023-го. І була почасти розкритикована Венеціанською комісією, котра склала перелік із нових рекомендацій (а по факту – імперативів), які Україна мусить взяти до відома та відобразити в законі. І то було б пів проблеми, якби справу довелося мати лише з побажаннями Венеціанської комісії.

Відомо, що питання нацменшин у минулому провокувало суперечку України з членами ЄС – Румунією та Угорщиною. Будапешт неодноразово звинувачував Київ в утиску прав угорських меншин, які проживають у нашій державі. І якщо з боку Румунії після ухвалення закону критика вже не звучить, то Угорщину, здається, не влаштує жоден компроміс. Нещодавно голова угорської громади Києва та Київської області Тібор Томпа розповів «24 Каналу», що Угорщина наполягатиме на стовідстковому навчанні угорською не лише у середніх школах, але й у вишах – там, де проживає угорська громада. Та, схоже, навіть якби Україна відкрила декілька угорськомовних університетів, це все одно не заспокоїло би наших візаві. 8 листопада міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто заявив, що Україна «принесе в Євросоюз війну», тому наша держава поки «не підходить для членства в ЄС». Такій позиції, звісно, не зарадять жодні закони і новації у сфері мови та освіти. І хоча віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина переконана, що Україна досягне згоди з Угорщиною, скажу так: мені б її оптимізм!

У чому можна погодитися зі Стефанішиною, так це в тому, що «угорська меншина набагато менше постраждала (від російської агресії), ніж, скажімо, грецька меншина Приазов’я». Багатонаціональний Маріуполь, знищений майже вщент, а також Одеса та Одещина, де проживають десятки етносів, зазнали важких втрат через дії друга Орбана Путіна. І хоча те, чому Угорщина так страждає на русофілію і не любить українців, є окремою темою, я згадую про створений нею конфлікт для того, аби зайвий раз наголосити: шлях України в ЄС не буде простим. Ані простим, ані швидким. Бо наразі немає ніяких прискорених процедур вступу до ЄС і, з високою імовірністю, не буде (Копенгагенські критерії ніхто під Україну та Молдову скасовувати не буде). Нагадаю, що ці критерії є невеликими за обсягом, проте складними через свою неконкретність. Так, країна-аплікант повинна мати: стабільні інституції, які забезпечують демократію, верховенство права, права людини та повагу до прав меншин; функціонуючу ринкову економіку, що буде конкурентоздатною на ринку ЄС; здатність взяти на себе зобов’язання стосовно членства, зокрема і щодо дотримання цілей політичного, економічного та монетарного союзу. Із цим, здавалось би, все просто, але далі починаються питання. Наприклад, що таке «стабільні інституції»? Як визначити, коли економіка стає «конкурентоздатною на ринку ЄС»? Як зрозуміти, що ЄС «спроможний інтегрувати нового члена»? На ці та безліч інших питань Копенгагенські критерії відповіді не дають, але від нас при цьому будуть очікувати відповідності всім вимогам.

Правда, Єврокомісія розробила Оновлену методологію розширення, щоби краще оцінювати відповідність і дозволити країні-аплікантці бути максимально готовою. Процес вступу розбитий на 35 розділів та 6 кластерів, і для кожного розділу існують умови для відкриття та закриття переговорів, які визначають стан відповідності критеріям. Фактично після надання кандидатства та під час переговорів про вступ Європейська комісія здійснює регулярні оцінки прогресу країн-кандидатів по кожному розділу й надає цільові рекомендації для досягнення Копенгагенських критеріїв.

Прогрес країни можна визначати і поза межами офіційних оцінок Єврокомісії. Зокрема, шляхом оцінки позицій держави у міжнародно визнаних рейтингах. До таких, наприклад, належать Індекс сприйняття корупції, Індекс верховенства права, Світовий індекс свободи, Індекс економічної свободи. Також абсолютно очевидно, що можна заміряти макроекономічні показники, які свідчитимуть про здоров’я економіки: швидкість зростання ВВП, рівень інфляції, рівень безробіття тощо. Не секрет, що Україна не відповідає великій кількості цих критеріїв також.

Утім, від надмірного оптимізму не варто кидатися в бік понурого песимізму. Багато країн – аж ніяк не з числа найбільш благополучних і «ситих» (а таких, що мали проблеми й із корупцією в тому числі) – проходили цей шлях і долали труднощі. Варто лише пам’ятати: нікого з них не приймали в ЄС миттєво. Приміром, від моменту отримання статусу кандидата до моменту перетворення на повноправного члена минуло дев’ять років у випадку Хорватії й по сім років у випадках Румунії та Болгарії. Так що й нам очікувати вступу «з дня на день» все ж не варто. У середньому цей процес займає трохи більше восьми років. А значить, нам Євросоюз «світить» приблизно у 2030-му.

І ще одна важлива ремарка. Українцям варто затямити, що зміни, до яких нас схиляють партнери, потрібні не Брюсселю, а нам. Євротрек – це унікальний шлях модернізації України навіть під час війни, а не спосіб «вибити» із західних гаманців більше допомоги. Тому для України сам процес європейської інтеграції – дуже важливий. І ми самі зацікавлені в тому, щоб виконати цю домашню роботу. А ще – у тому, аби продовжувати самовдосконалення і після вступу. Деякі країни-члени ЄС після набуття членства зупинилися в розвитку, а подекуди навіть відбувається певний зворотний рух. Нам важливо уникнути такого сценарію й написати свій власний, котрий знаменував би готовність держави та соціуму спільно ставати дедалі кращими.

Джерело: lb.ua