Вийти з тіні та лишитися в живих

Є відоме прислів’я-застереження – про те, як важливо не виплеснути разом із водою дитину. Його саме час згадати зараз. Бо те, як уряд України бореться нині із тіньовою зайнятістю населення, може обернутися на знищення малого бізнесу та витіснення інвесторів з України.

Протягом наступного року Державна служба України з питань праці планує провести понад 17 тисяч перевірок. Про це повідомляє платформа відкритих даних Opendatabot. Що передусім шукатиме Держпраці? Власне, укладання цивільно-правової угоди замість трудового договору. Чим відрізняються ці два види документів, зрозуміло. В першому випадку компанія працює з найнятим співробітником як з підрядником і, відповідно, платить менше податків.

Перевірки Держпраці охоплять підприємства, де переважній більшості працівників виплачують мінімальну зарплату. Контролери підрахують, скільки працівників перебуває в офісі й скільки значиться на папері. А відтак – випишуть штрафи: за кожного неоформленого працівника доведеться сплатити 30 мінімальних зарплат (себто 111 тисяч 690 гривень), а за недопущення інспектора до перевірки – цілих 100 «мінімалок» (понад 372 тисяч гривень).

Чиновники вже передчувають чималий прибуток від таких перевірок, адже, як правило, штрафами закінчуються 40% з них. Та й загалом: подібні акції – прекрасний привід для передвиборчого піару, адже боротьба із зарплатами в конвертах може стати для уряду темою №2 після автомобілів на «єврономерах». Тим паче, що проблема нелегального працевлаштування надто довго не вирішувалася в Україні. І як наслідок – навіть високорентабельні компанії зловживають відсутністю контролю та не оформлюють своїх працівників в штат (навіть попри те, що цілком спроможні сплачувати податки). То чим же це не благодатна тема?..

Але у цієї медалі є й зворотна сторона. В Україні утворилися тисячі дрібних підприємств, які балансують на межі виживання і будуть змушені закритися в умовах повної сплати податків на зарплату своїх працівників. Останнє стосується мікро- і малого бізнесу: дрібної торгівлі, невеликих закладів харчування, перукарень та салонів краси, ремонту і будівельних робіт, клінінгових компаній, кур’єрських служб тощо.

Якими б мали бути дії уряду для того, аби одночасно побороти «тінь» і лишити шанс на життя перерахованим підприємствам?

Передусім, слід було відмовитися від репресивних дій на користь стимулюючих заходів. Тобто застосовувати пряники замість батогів, позаяк останніх – й так не бракує. Знаю про випадки, коли за двох неоформлених стажерок власник перукарні в Хмельницькому має заплатити 223 тисячі гривень. У Черкаській області за те, що дочки допомагали батькові-підприємцю, накладено штраф у 335 тисяч гривень. Для дрібних підприємців такі штрафи означають одне – закриття.

При цьому важливим є ще один нюанс: непідйомні штрафи стимулюють корумпованість перевіряльників. За недопуск інспектора Держпраці на підприємство, як вже було сказано, передбачений штраф у 372 тисячі гривень. Чимало малих підприємців у регіонах не зароблять стільки за цілий рік. А наступного року штрафи зростуть ще більше у зв’язку з індексацією мінімальної зарплати. За таких умов власникам підприємств простіше «домовитися». Але чи візьме офіційний перевіряльник хабар – за те, аби заплющити очі на деякі нюанси? Погодьмося, що подібна вірогідність є доволі високою.

Проте уряду мало й цього, тому на вулиці Грушевського взяли приціл на те, аби відшукати ще більше приводів для перевірок, а відтак й для застосовування фінансових репресій. Недавній приклад: законопроект № 4598 щодо штрафів за недотримання нормативу робочих місць при працевлаштування інвалідів. На щастя, цей документ так і не був підтриманий депутатами.

Але повторюся ще раз: припинення фінансових атак на бізнес є однією з головних умов його виживання. Хоча й не єдиною. Україні вкрай необхідна реформа податкового законодавства. Можливо, вона є навіть важливішою за решту реформ. Ставка оподаткування для працедавця при офіційному прийомі на роботу працівника (яка дорівнює зараз 41% і є, безперечно, завеликою) аж ніяк не покінчить з псевдопідприємством. А лише закладе нерівні умови конкуренції між «білим» та «сірим» бізнесом.

Тим часом низькорентабельний приватний бізнес в Україні виконує корисну соціальну функцію. Він розвиває самозайнятість та знижує безробіття. Закриття підприємств внаслідок перевірок Держпраці зменшить конкуренцію, підвищить ціни, підштовхне вгору безробіття і посилить трудову міграцію.

А відтак система оподаткування просто мусить стати гнучкою. Особливо, коли йдеться про компанії, які використовують висококваліфікованих і високооплачуваних працівників. Наприклад, у сфері юриспруденції, аудиту, ІТ-бізнесу. Словом, там, де має місце проектна робота і де чимало фізичних осіб-підприємців працюють дистанційно і нерегулярно. Визначити, чи вони підпадають під критерії штатних працівників, буде складно. Але штрафувати подібні компанії – просто гріх. Бо держава нічого не виграє, а от бізнес-клімат – погіршить (вітчизняні айтішники радше пристануть на пропозицію іноземних рекрутерів, аніж терпітимуть податковий тиск).

Й, власне, про еміграцію. Поки що висока оплата праці в Україні є чи не єдиним стримуючим фактором для «відтоку мізків» за кордон. Досвід різних країн показує, що уряди намагаються запровадити спеціальні податкові режими, щоб утримати таких фахівців. Ось приклад Білорусі: там для ІТ-компаній запроваджений податок в 1% обороту на найближчі 30 років. Тим часом український уряд посилає інспекторів «витрушувати» 41,5% із доходів ІТ-спеціаліста. Чи матиме це результат?

Питання, звісно, риторичне. Проте очевидно, що уряд й не думає акумулювати чужий позитивний досвід та радитися з кризовими менеджерами. Кабмін йде шляхом експериментів і хоче набити всі гулі перш, ніж зрозуміти, що в умовах міжнародної конкуренції за працівників та інвестиції жодні репресії щодо бізнесу не працюють. Безперечно, це – його право, але чи варто битися головою у зачинені двері, коли вихід є, і він – поруч?