Warning: include_once(/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php): failed to open stream: No such file or directory in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5

Warning: include_once(): Failed opening '/home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/includes/post-meta.php' for inclusion (include_path='.:/usr/local/php71cgi/lib/php') in /home/mdporgua/domains/mdp.org.ua/public_html/wp-content/themes/mdp/inc/more_fields.php on line 5
Зберігайте спокій / Магдебурзьке право
23 квітня о 15:28

Зберігайте спокій

Михайло Поживанов
Громадський та політичний діяч

21 квітня відбулися не лише вибори. У цей день сталася ще одна – менш вирішальна, але доволі показова – подія. Солом’янський районний суд не задовольнив клопотання Спеціалізованої антикорупційної прокуратури й залишив на посаді директора державного держрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» Владислава Бельбаса, якого підозрюють у розтраті 55 млн грн. Але до чого тут вибори, спитаєте ви?

ua24ua.net

Власне, до того, що причин для великого й гіркого розчарування тим, що ці перегони Петро Порошенко програв, я не бачу. Знаю, для багатьох це стало ударом і побоюваннями відносно того, що новий президент зіскочить зі шляху євроінтеграції й поведе нас прямо в обійми Росії. Я не знаю насправді, як вчинить Зеленський. Підозрюю, що й він сам ще не знає, якими будуть його перші кроки на новій посаді. Але хочу запевнити всіх, хто наразі перебуває в політичному траурі: те, як розмивалася безпека держави при Порошенкові, є не меншою загрозою для України, аніж агресія ззовні.

Бо що таке нинішній український соціум? Він такий самий, як і будь-який інший соціум, але з відсутністю чіткої усвідомленості того, що за кожен злочин настає неминуча кара. Ми – не гірша й не краща нація за інші європейські нації. У нас – той же відсоток пасіонаріїв та відвертих негідників. Але у нас при цьому – дефіцит того товстого прошарку добропорядних громадян, котрі не порушують правила. Не тому, що такі праведні, а тому, що добре видресировані й знають: зробив якесь лайно – отримуєш за нього покарання. Причому лайно може бути будь-якого масштабу: від вкрадених «на дачу» кущів, які тільки вчора висадив Зеленбуд, до водіння в нетверезому стані. Від вимагання хабара до привласнення державних мільйонів. Від сміття, викинутого з вікна авто, до заохочення корупції на найвищому рівні.

Жоден із президентів не вибудував у суспільстві добру каральну систему. Тільки не шукайте в моїх словах прихований сенс чи надмірний цинізм. Йдеться не про репресії (зокрема політичні) і не про переслідування за погляди, переконання абощо. Каральна система має працювати лише у випадках адміністративних та кримінальних правопорушень. Але працювати як годинник. І, звісно ж, мати своїм опертям чесних слідчих і бездоганно сумлінних суддів. Ані першого, ні другого в нас нема. Ми – нація без певного законослухняного стрижня чи хребта, без закладеного в матрицю розуміння того, чого робити категорично не можна. Є й винятки, але в більшості цей стрижень просто відсутній.

Порошенко слушно відповів Зеленському, що він – не кат, аби рубати руки корупціонерам. Президент не має бути ані катом, ані суддею. Він має бути менеджером по кадрам, відмінним хедхантером, котрий знайде та розставить по місцях і суддів, і – якщо треба – катів. Власне, для цього президентів і винаймають на посади – керувати всіма процесами, а не брати участь в одному з них. Але ті кадрові лакуни, які Порошенко заповнював за своєю, президентською, квотою, показали й довели одну невтішну річ: він – нікудишній менеджер. Причому – свідомо нікудишній. Свого часу він не почув і не відповів на той перелік питань, які виникали до генпрокурора Луценка. Або до екс-глави Нацбанку Гонтаревої. Або до колишнього міністра оборони Гелетея. Подібний перелік, пов’язаний із креатурами Порошенка, можна було б продовжувати до нескінченності. Та це вже не має сенсу.

Петро Олексійович так і не побудував безпечну та розумну державу. Говорячи про безпеку, я маю на увазі аж ніяк не завершення війни. Я маю на увазі ту безпеку, коли, приміром, громадянам 100-відсотково надається медична допомога. Коли є вакцини і коли «швидкі» приїздять на виклик. А якщо раптом не приїздять або якщо чиновники крадуть гроші, закладені на допомогу хворим, то мають бути певні: свій наступний ранок вони зустрінуть вже за гратами. Або інший різновид безпеки: коли громадяни виходять на мирний протест проти незаконного будівництва і знають, що не будуть побиті найманими «тітушками». А якщо раптом будуть побиті, то за гратами опиняться всі – і «тітушки», і забудовники, і поліціанти, котрі допустили таке побиття.

Вочевидь, Петро Олексійович наразі щиро не розуміє, за що співвітчизники покарали його такою недовірою, адже і Томос, і безвіз він їм забезпечив. Але не забезпечив smart-існування, через що наше життя вже котрий рік поспіль перетворене на перманентну боротьбу – боротьбу за елементарний комфорт та блага, що належать цивілізованим людям за замовчуванням. За те, щоб постачальник ЖКГ-послуг не махлював із платіжками. За те, щоб у школах педагоги не займалися здирництвом. За те, щоб місто врешті-решт звернуло увагу на транспортні проблеми. За те, щоб сміттєспалювальні заводи припинили отруювати повітря. За те, щоб бізнес не дотискали фіскали.

Життя в постійному стресі від величезної купи проблем та невирішених питань – це не життя. І ніякий Томос не вилікує втому від подібного беззмістовного існування. Мені можуть слушно заперечити, що за президентства Зеленського стресу не поменшає. Цілком можливо, що так і буде. Вже зараз є певні тривожні дзвіночки, які сигналізують, що буде непросто. Але це аж ніяк не означає, що є причина оплакувати Петра Олексійовича. Його наступні п’ять років були б точно такими ж, які і попередні. Зі свинарчуками та бельбасами, із судами, котрі ухвалюють рішення на користь Коломойського. Тому що інші суди за період його правління так і не постали.

А тому вибір між Порошенком та Зеленським не був вибором між меншим та більшим злом. Він був вибором між відомим та невідомим. Я розумію, що невідоме завжди лякає більше, аніж те, до чого вже притерлися та призвичаїлися. Мабуть, це й є те, що в психології називають «виходом із зони комфорту», коли пацієнт свідомо уникає змін, побоюючись, що ті тільки погіршать його стан. Але не спробувавши – не дізнаєшся напевно. Можливо, наступна п’ятирічка Зеленського буде ще гіршою за каденцію Порошенка. Але якщо навіть і так, ми поки не знаємо, який профіт вона нам принесе – може, народження того лідера, котрий дійсно врятує Україну? Зрештою, сльози варто відставити. Можливо, час проливати їх ще настане, але нафантазовувати найнегативніші сценарії та притягувати їх силоміць точно не варто.

Як кажуть, поживемо – побачимо.

Джерело: lb.ua